Туристичний елементаль

Як нормальні люди відзначають Зелені свята? Ну, наприклад, приносять додому оберемки очерету і розкидають його по кімнатах. Згодом, коли очерет висохне, прибирають його і викидають геть. Як відзначають Зелені свята туристи? Вони самі себе несуть в зарості очерету, а коли закінчаться запаси горілки, а туристи просохнуть, то забираються звідти. Отже, сьогодні в моєму блозі:

1. Вранці тверезі люди сідають у туфель з моторчиком.

2. Вдень корови пасуться коло води.

3. Увечері Ярослав свиснув гармоніста із весілля поруч. (Фото з телефона)

Ну іще двадцять цікавих фоточок під катом, приєднуємося. Зазначу, що цей допис написаний заради лулзів, тому не сприймайте його всерйоз. Більш серйозні тексти будуть на днях.

Сьогодні в моєму блозі:

Дерево,	а за деревом дерево,
а за деревом дерево,	а за деревом дерево.

А за деревами трішки незатоптаного ексклюзиву. Туристичні маніяки не хочуть шукати ліс коло Києва, чи хоча-б їхати у Полісся, що неподалік, а пруться на край світу, щоб походити по лісі. Сьогодні мова піде про Угольсько-широколужанський буковий масив Карпатського біосферного заповідника — найбільший у Європі шмат букових пралісів. Я уже колись писав про те, що праліси — це там, де не ведеться взагалі ніяка господарська діяльність. Такими були-б Карпати без людини взагалі. А так як цей допис у блозі є заповідним, то ви зобов'язуєтеся не топтати, не рвати і не рубати тут нічого, не полювати на тролів. Отже, прошу в темний-темний ліс.

Що для вас значить словосполучення "міцне туристичне взуття"? Саме це всім було рекомендовано взяти з собою на цілоденну прогулянку, за яку я увечері напишу. В результаті, по товстій ковдрі із опалого за всі минулі роки листя, частина групи постійно ковзала, особливо на крутих підйомах та спусках в своїх кросовках та напівкедах, чи в чому вони там були. Я, з осені, в якості "міцного туристичного взуття" використовую робочі черевики із твердим носком і підошвою "трактор" та трекінгову палицю - що і другим рекомендую.

Привіт всім. Так як другу мою загадку про вагон на 18 місць розгадали, у тому числі завдяки тому, хто купив мені квитка у цей вагон (10-й вагон у 43-му поїзді до Івано-Франківська), то почну цей допис з відповіді на першу загадку про Василя Покиньчереду, яку ви можете побачити на наступній фотографії.

Що, ніхто не розгадав мою загадку? Тоді я не покажу вам фотографій. Ну добре, доки я розгрібаю знімки, ось вам іще одна загадка, простіша, як на мене. У вагоні, в якому я їхав назад, було лише 18 місць, але це не СВ. Питання: що це за вагон?

От зараза, в готелі є wifi, не відпочив. Коротше, вам загадка до понеділка. Минулого року я розповідав про Василя Покиньчереду і скаржився на те, що він дуже швидко бігає по схилах і за ним рівнинним людям важко вгнатися. Цього разу на шиї у Василя висить спеціальний пристрій, завдяки якому він рухається в оптимальному темпі і я встигаю побігати навколо і назнімати гарних кадрів. Увага, запитання знавцям - що це за пристрій? Нічого сильно неймовірного і не з ваших BDSM фантазій.

На цих вихідних я відпочиваю від інтернетів. Ну, якщо там не виявиться халявного WiFi, звісно. А ще я, якщо буде настрій, щось сфотографую. Потім, якщо не полінуюся, фотографії опублікую.

І, заодно, я випробую свій новий наплічник. Я довго збирав його, чомусь складав туди багато речей. Чи влізли вони всі? Важко сказати "влізли" - скоріше "зі свистом залетіли". Ну, десь як матерія у чорну дірку. Після того, як я туди все помістив, залишилося іще чимало місця, тому я закинув всередину іще кофр з фотоапаратом, який, зазвич, ніс окремо на плечі. На роботі студенти були в шоці, чув за спиною зойки, напевне не бачили такого великого рюкзака ніколи.

Отже, все, до зустрічі наступного тижня.

Цей допис, на жаль, не вийшов таким, як я хочу — із хорошим сюжетом та інтригою. Більше того, тут не буде навіть лулзів — тут вони не доречні. Ну, зовсім без лулзів не буде, адже вони є основним фізіологічним процесом мого організму, проте вони будуть не такими помітними. Отже, маєте стандартний фотозвіт, горе мені.

1. Отже, сьогодні мова піде про Чорнобильську зону відчуження, куди мене занесло, чи то завезло вчора. Так як це закрита зона, то потрапити туди так просто не можна, а, тим більше, просто потинятися там. Потрібно завчасно подавати списки, винаймати офіційного супроводжувача — на КПП "Дитятки" будуть перевіряти вас і ваші папери. Фото пунктів пропуску не робив.

Це — Вільгельм Конрад Рентген. Зустрічатися з ним цілим за один раз — смертельно небезпечно. Можна за декілька років і потроху. Детальніше про це буде завтра, чи післязавтра — як не полінуюся. Фото поцуплено з Вікіпедії

Майже три тижні тому я надумав готуватися до літнього сезону і спитав у ходячого товариства, в чому краще носити свої речі. Серед рекомендацій було два спрямування від тертих туристів на Terra Incognita і їх магазинчик на Чернігівській. Сьогодні я туди добрався. Мені там сподобалося.

Невелика крамниця вщент заставлена туристичними товарами — від всякого розміру та фасону рюкзаків до шоломів, лижних окулярів, одягу та туристичного посуду. Серед цього всього добра намалювався немолодий дядечко, який справно виконує свою роботу — показує, розказує, дає поміряти. Тому я туди піду іще.

Собі я придбав Terra Incognita Vertex 100. Хоча, зовнішній вигляд як у Vertex Pro на їх сайті, але той Pro дорожчий. В ньому багато застібок, шлейок і блискавок. Як одягаєш, то відчуваєш себе космонавтом. Він гігантський і бездонний — всередині, щоправда, бракує світильника — темно ритися. Я там поставлю гіпсокартонні перестінки, організую санвузол, кухню і спальню, буду в ньому жити. Тепер треба навчитися його регулювати — в принципі, на старому маленькому наплічнику схожа система, але простіша і туди не стільки вантажу влазить.