Давайте розпочнемо наше знайомство з Житомиром із колиски радянської космонавтики. Родом звідси видатний конструктор Сергій Павлович Корольов, про що свідчить стела на трасі при в'їзді в Житомирську область. До речі, траса пережила вже дві зими і досі рівна, приємно їхати.

1. Власне, колиска радянської космонавтики має такий вигляд:

Колиска

Вчора я здійснив невелику цікаву прогулянку, то-ж найближчими днями буду з вами ділитися враженнями. В Записках злого викладача ви побачите наступне:

Голуби гадять на меморіальний камінь.

Меморіальний камінь

— Коло того каменя проходять весільні процесії, а обличчя у нареченого не виражало ніякого задоволення.

Сильний вітер здуває людей.

Вітер віє

— При нас одну людину скинуло з високого мосту, проте, на щастя, чоловік залишився цілим та неушкодженим.

Ярослав отримав нагороду і пробує її до пива.

Ярослав і Даніел

— А що ще можна робити з Ukrainian Travel Awards?

Ну і багато іншого та не менш цікавого. Не перемикайтеся!

Куди поїхати?

  • Полтава + філіал авіамузею (тільки не взимку, бо Хюндай ламається);
  • Музей АНТК ім. Антонова (як туди потрапити?);
  • Ужгород + Мукачеве (досі хочу):
  • Піп Іван Чорногірський;
  • Музей метрополітену + екскурсія по депо чи ескалаторному господарстві (є у них на сайті, потрапити не проблема, тільки групу назбирати треба на певний час);
  • Музей "Золоті ворота" (працює в теплу пору року);
  • Черкаси (питання — як зручно туди потрапити, а там мене зустрінуть точно).

Із матеріальних хотінь — спалах. Поки все, далі список буде розширюватися. Приймаю пропозиції на спільні вилазки кудись.

Колись я їхав автобусом із Києва в сторону Житомира. Приміський автобус наповнений людьми, які їдуть з роботи. Коло заднього колеса, де сидіння повернуті один до одного, сидить групка роботяг — такі спрацьовані дядьки і майже такі-ж спрацьовані хлопці. Пролетаріат є пролетаріат і в одного із них знаходиться пляшка горілки, от тільки стаканчиків не знаходиться. Але нічого — є горішок, який розклюють і в дві половинки наливають алкоголь. Не стільки тої випивки, як лулзів і смороду на весь автобус. Хоча, їм нічого ніхто не казав.

1. Я спробував і собі побульбенити в транспорті. Але я не пролетарій, тому в мене вийшло дещо інакше. Ну, по перше, для розпивання спиртного було обрано трамвай.

Трамвай-кафе

Поки що це лише роздуми, неясні наміри, навіть не плани. Хоча, якщо маєте пропозиції - пишіть.

Отже, так склалося, що я їздив по центру України (Київщина, Черкащина, Дніпропетровськ), на захід (Львів, Івано-Франківськ, Мукачево, Карпати) і трішки на південь (Одеса і Одеська область, Крим). Проте я ні разу не був на сході України. Ну, починаючи із Полтавщини, Сумської області, Харків, щось із Донбасу. Сама східна моя точка - напевне, Чернігів. Отже, на наступний рік хочу спробувати туди вибратися аби розширити свою географію. Ні, Карпати я ще всі не роздивився, поїхати в букові праліси на майовки теж хочу. Аби гроші були, то можна куди хочеш поїхати.

Вид із села Лазещина — у них такий краєвид щоденний. Фото можна клацати.

Говерла кутається в хмару

На наступний день після прогулянки на Попа Івана Мармароского була гарна, сонячна погода. Може це тому, що я виспався — бо у поїзді туди я не виспався, хоч і їхав на нижній полиці — пасажири з верхніх виходили у Львові, та-й вагон попався з душком. В готелі у Рахові я, таки, виспався, бо мав годин з десять на сон. Але поруч костел десь опів на восьму почав бемкати, відібравши у мене півгодини сну. В тім, погоди це не зіпсувало.

1. Ми поїхали недалеко — до Костилівки, де знаходиться головна садиба Карпатського біосферного заповідника — того, що нас приймав. Я про неї писав влітку, але ми пішли далі — вгору, через лісок та живописні галявинки.

Карпатський краєвид

В Карпатах дуже багата природа, і, серед іншого, тут ростуть гриби, що дуже приваблює любителів їх збирати. Я в грибах не розбираюся, їх не збираю, тому кращі гриби для мене ті, що мають кращий вигляд в кадрі. Отже, я, зі своєї дзвіниці, спробую зробити огляд грибного багатства Карпат.

Отже, в минулому дописі ми доїхали на ГАЗ-66 до полонини Лисича, звідки продовжимо свій нелегкий шлях на гору Поп Іван Мармароський. Всі почіпляли на плечі рюкзаки, взяли в руки палки і пішли догори за Василем Покиньчередою, який тут за господаря. Хто з вас побував у хмарі? Ну, польоти на літаку не рахуються — хмару треба торкнутися власними руками, понюхати, лизнути Отже, слухайте, малята.

1. На висоті 1500 метрів листяні ліси давно закінчилися, лишилися хвойні та всякі чагарники і криволісся. Нам залишається щось із 400-500 метрів підйому ніжками, це десь так, як ми ходили на Костел влітку.

Високі ліси

Наловивши форелі, ми повернулися до Рахова, де засіли в ресторані пообідати, де під келих пива яркова світла голова видала цікаву думку — а якби оце зробити тур до Мармароського масиву — гори на кордоні з Румунією, що своїм виглядом дуже відрізнялися від інших Карпат і буди схожі радше на Альпи, за що їх і прозвали Гуцульськими чи то Мармароськими Альпами. Поруч частувалася пивом іще одна світла голова — Василя Покиньчереди, заступника директора Карпатського біосферного заповідника, яка знає про Карпати все. Суть в тому, що до недавнього часу ця частина Карпат була для туристів незвіданою, та і зараз вона не дуже затоптана, отже, дві світлі голови швидко домовилися про те, що треба там потоптатися. Мене ця ідея зацікавила і я вставляв у їх конструктивний діалог своє я-я-я хочу, мене візьміть. От і взяли. До слова, туристи уже рознюхали Мармароші, перед поїздкою я устиг прочитати декілька фотозвітів у ЖЖ і уже думав про те, що там усі були і Мармароші — старий, порваний баян. В тім, для людини, яка була у Софіївці чотири рази, а сходження на Говерлу починає із Заросляка, куди добирається бусиком, баяни не страшні. Отже, читайте та дивіться, що з цього вийшло.

1. Рано вранці із поїзда в Івано-Франківську виліз веселий натовп туристів, що, ігноруючи крики "Маршруточка на Яремче, Микуличин, Татарів, Ворохту, Буковель, зараз відправляємося", вліз в невеликий автобус трішки подалі. Остаточно прокидаючись, натовп зголоднів, тому на Яблуницькому перевалі автобус зупинився і всі вилізли заточити припасені бутерброди та попити чаю чи кави. Все це відбувалося на фоні туману — навіть хмари, бо висота тут понад 900 метрів.

Яблуницький перевал

Сторінки