Туристичний елементаль

Наловивши форелі, ми повернулися до Рахова, де засіли в ресторані пообідати, де під келих пива яркова світла голова видала цікаву думку — а якби оце зробити тур до Мармароського масиву — гори на кордоні з Румунією, що своїм виглядом дуже відрізнялися від інших Карпат і буди схожі радше на Альпи, за що їх і прозвали Гуцульськими чи то Мармароськими Альпами. Поруч частувалася пивом іще одна світла голова — Василя Покиньчереди, заступника директора Карпатського біосферного заповідника, яка знає про Карпати все. Суть в тому, що до недавнього часу ця частина Карпат була для туристів незвіданою, та і зараз вона не дуже затоптана, отже, дві світлі голови швидко домовилися про те, що треба там потоптатися. Мене ця ідея зацікавила і я вставляв у їх конструктивний діалог своє я-я-я хочу, мене візьміть. От і взяли. До слова, туристи уже рознюхали Мармароші, перед поїздкою я устиг прочитати декілька фотозвітів у ЖЖ і уже думав про те, що там усі були і Мармароші — старий, порваний баян. В тім, для людини, яка була у Софіївці чотири рази, а сходження на Говерлу починає із Заросляка, куди добирається бусиком, баяни не страшні. Отже, читайте та дивіться, що з цього вийшло.

1. Рано вранці із поїзда в Івано-Франківську виліз веселий натовп туристів, що, ігноруючи крики "Маршруточка на Яремче, Микуличин, Татарів, Ворохту, Буковель, зараз відправляємося", вліз в невеликий автобус трішки подалі. Остаточно прокидаючись, натовп зголоднів, тому на Яблуницькому перевалі автобус зупинився і всі вилізли заточити припасені бутерброди та попити чаю чи кави. Все це відбувалося на фоні туману — навіть хмари, бо висота тут понад 900 метрів.

Одні люди залежні від тютюну, інші від алкоголю, на крайній випадок - від речовин. Як правило, такі люди десь в глибині свідомості розуміють, що це погано і добре було-б якось від цього позбутися. Хто має більшу силу волі, той може і позбувається - або сам, або за допомогою лікарів, якщо справа більш серйозна.

Але є одна залежність, від якої не хочеться позбуватися - хоча вона також приводить до чималих матеріальних витрат. Хоча, з іншого боку, ця залежність допомогає завести нових друзів, розширити кругозір і просто набратися феєричних вражень.

Ця залежність проявляється у непереборних бажаннях відірвати свою дупу від насидженого місця і кудись далеко податися. Ні, літньої відпустки мало - треба іще кудись. Треба витрачати кровно зароблені гроші на придбання таких непотрібних у повсякденному житті речей як заплічник, вітрозахисний та водозахисний одяг, взуття, що ніяк не відповідає останнім віянням моди. Іще багато чого можна купувати.

З днем туриста, дорогі читачі. Цього року я їздив більше ніж минулого, а все мало. Сьогодні в мене після роботи рюкзак-вокзал-цікаве місце. А з понеділка для вас фотографії. Не перемикайтеся.

P. S. Кишенькових ботів не буде, ніколи було заготовити дописи.

Для майбутніх поїздок кудись далеко хочу придбати відповідний одяг. Пройшовся по Білій Церкві, поки нічого не знайшов цікавого — у магазинах спортивних та туристичних товарів або взагалі не було одягу, або він був дорогим — бачив гарні вітровочки, але ціна їх понад кілогривню — не хочу тягати такі дорогі речі по горах чи по інших хащах. Заходив у мисливську крамницю — там хардкорні камуфляжні мисливські костюми, ціну поки не питав.

Так ось, питання до шановних туристів — хто що одягає і де купує? Власне, мене цікавить захист від вітру і, можливо, від дощу.

Як гарно і швидко малюється одяг в Inkscape. Треба йти в модель’єри.

Сьогодні хочу підвести підсумки по Карпатах — наразі, матеріал вичерпано. Впродовж сімнадцяти довгих днів, щоразу я вас радував новими фотографіями, а ви мене — коментарями. Ярко навіть назвав це погодинними фотозвітами. Можна так сказати, відчув себе тревел-блогером. Тобто, я і раніше публікував фотографії з поїздок і ще публікуватиму — життя продовжується — проте, не так масово. Безперечно, наступного літа я захочу поїхати знову — або знову з Ярком, якщо він організує, або без нього. В решті, можна поїхати у Верховину до Василя Кобилюка — керівник рятувально-пошукової служби займається, серед іншого і туристичними прогулянками по горах — щоб було кого шукати і рятувати.

Сьогодні ми зібрали речі, попрощалися з Богданом, залізли у мінівен і поїхали до Івано-Франківська. Дехто з нас мав квитки на поїзд № 143, що відходить о 17-й, а у двох з нас — на 43-й, що майже о 22-й. Закидаємо речі до камери схову і маємо гарну нагоду погуляти містом.

1. Відразу коло вокзалу бачимо туристичну мапу центру міста — він квадратний і простий, заблукати ніде, навіть простіший, ніж у Львові. Фотографуємо її — все-ж краще в блозі підписувати назви будинків, ніж купу займенників.

Сьогодні буде розповідь про музей Карпатського біосферного заповідника, що знаходиться відразу за Раховом по дорозі на Ділове. Взагалі, я не любитель краєзнавчих музеїв, вони дещо нудні та одноманітні — народні костюми, інвентар, інтер’єри, посуд, картини місцевих художників. Проте як проміжний пункт в нашій подорожі, він цілком годився. Експозиція розділена на три частини — природа Карпат, життя гуцулів і тераріум на цокольному поверсі. Отже, подивимося, що там. Освітлення дуже тьмяне, тому знімав на ISO6400, спалахом користуватися не хотів. До речі, на фотозйомку тут всім байдуже — ніяких табличок та пунктів у прейскуранті. Всім би так.

1. Зустрічає відвідувачів упорота рись — не так давно по інтернетах була популярна фотографія чучала лисиці в сидячому положенні — гадаю, щось між ними є щось спільного.

Відпочинок в Карпатах може мати не тільки рекреаційну мету, а-й науково-пізнавальну. Сьогодні я покажу вам це на прикладі цікавих уроків хімії, що проводилися на природі, неподалік від селища Ділове, Рахівського району — там, де "центр Європи". Звісно, всі хімічні реакції будуть детально розписані і пояснені, зовсім не обов’язково бути хіміком, щоб зрозуміти те, що тут написано. Отже, діти, не перемикайтеся зараз буде урок хімії.

Я сьогодні вирішив трішки полінуватися і опублікую маленький допис — всього на вісім фотографій. Справа у тім, що я думав на Закарпаття робити всього одну публікацію — але проглянув фотографії і виявив, що одною не обійдуся. Перш за все я забув за музей Карпатського біосферного заповідника, який ми відвідували в той день, а там теж є чого цікавого показати. Ну і окремо — заманушка для затятих рибалок. Крім цього залишилися деякі гарні фотографії із Рахова та околиць, які також варті уваги. І з них я розпочну.

1. Пам’ятник гуцулові. Богдан казав, що гуцул — це такий-же українець, тільки дикий. Іще тут це слово, часом, пишеться через о замість у. Власне, рахівщина — це також гуцульщина, хоча адміністративно вона належить до Закарпатської області.

Сьогодні я вам розкажу про Транскарпатську залізницю, збудовану іще за часів Австро-угорської імперії для сполучення Галичини з рештою областей імперії. В Україні залишилася ділянка до Ділового, там де "центр Європи" і "ворота в Європу" — закритий кольоровими воротами міст до Румунії. Але аж туди колія не використовується, а от до Рахова можна доїхати стареньким дизель-поїздом, розглядаючи через брудне вікно гарні краєвиди Карпат. Наскільки я зрозумів із розкладів, місцевий (з Івано-Франківська) пасажирський поїзд їздить чотири рази на добу — два вранці і два після обіду, туди і назад. Тобто, скоріш за все, там їх два. Іще є Львів-Рахів, нічний. Окрім того, вночі було чути товарняки, що проходили повз Микуличин, але не часто.

1. Отже, дуже-дуже вранці ми прокинулися — я, взагалі, цієї ночі чомусь спав погано — ні, товарняки не заважають, їх чути ледь-ледь від нас. Тому в 4:20 я піднявся, устиг не поспішаючи прибратися, посьорбати чаю з бутербродом, сходити за котедж і сфотографувати гарний карпатський світанок — коли-б я іще так вставав. Іще я встиг пообурюватися, чому всі інші так довго збираються і чи не спізнимося ми на потяг. Але встигли.

Отже, вчора я залишив вас злазити із Говерли та милуватися краєвидами. Маршрут, яким ми почали це робити, веде по Чорногірському хребту на ряд цікавих вершин, але щоб їх обійти треба перестати бути матрацником, розжитися на великий наплічник, наповнений самими необхідними туристу речами та пляшками з пивом — без них тут, очевидно, ніяк. Але ми цього не зробили, у мене за спиною були лише дощовик, пляшка води, бутерброд і фотоапарат, тому наш шлях проляже дещо ближче. Власне, ми повернемося сьогодні в Заросляк, де нас чекає бусик і Віктор Цой в магнітолі переживає, аби всі стежили за собою і були обережні.

1. З Говерлою, як я вже казав, сусідствує Брескул, а далі — Пожежевська і, наскільки я розумію. та метеостанція, на яку я вказував вчора, власне, на ній і знаходиться. Між горами знаходиться гарний перешийок, з якого також відкриваються чудові краєвиди.