Туристичний елементаль

Сьогодні, як я і обіцяв, поліземо на Говерлу. Якась така різниця між сусідніми дописами — маленька Маковиця на відшибі Карпат і найвища вершина України. В решті, не всі із групи хотіли на неї йти — мовляв, немає більше гір у Карпатах окрім Говерли і все таке. Одні на ній уже бували, але далеко не всі. Ярко вирішив ситуацію, зістикувавши вилазку на Говерлу із тим, про що я напишу завтра. Власне, в цій ситуації плюси та мінуси поїздок з великою групою — з одного боку у всіх різні уподобання та ходові якості, тому важко обирати маршрут, з іншого боку є досвідчена людина, яка повела туди, куди я сам-би не поліз. Отже, вранці, добре поснідавши, ми завантажилися у бусик і поїхали в далину.

Найлегші шляхи на Говерлу починаються в урочищі Заросляк, де знаходиться одноіменна спортивна база. Тобто, наші задниці вивезли на висоту понад 1200 м. і нам залишилося піднятися нижніми кінцівками лише на 800. В тім, це вдвічі більше, ніж ми вилазили на Свинянку. Ярко казав, що маршрут простий і на Говерлу підіймаються пацанчики в трєніках та шльопках і з пляшкою в руках. Я пізніше зробив припущення, що то переодягнені спортсмени із Заросляка.

1. Отже, ми вилазимо із бусика на стоянці, нам вслід із автомагнітоли лунає голос Віктора Цоя — Следи за собой, будь осторожен! Добре, будемо. Тут-же торгівля сувенірами і, саме головне, дощовиками — турботливі торговці запитували, чи ми маємо їх при собі. Але не менш турботливий Ярко (гм, піар виходить) перед виїздом до Карпат завбачливо розіслав поштою усім список потрібних предметів, тому продавці на нас не заробили. В тім, не ми одні тут, гадаю, виторг за день буде, не стояли-б вони тут. До речі, за час відпочинку в Карпатах нам жодного разу на дощ не пощастило.

1. Сьогодні я покажу вам камінці, камінчики, каменюки, маленьку змію та трішки краєвидів. Назвемо це все гора Маковиця — вона маленька, немає і кілометра над рівнем моря. А ще із неї видно, як закінчуються Карпати. Ну і ще тут є стежки Довбуша — еколого-пізнавальний маршрут, на який ми, навіщось, взяли екскурсовода.

В попередні дні я викладав маленькі дописи про гойдалки, про Прутець, про карпатські "джипи", сьогодні-ж приготуйтеся узріти щось значно серйозніше. Автор витерпів екстремальну поїздку в кузові ЗіЛ-131, відчув себе мішком з піском, щоб ви, відкинувшись на спинку крісла©, в цьому дописі побачили неймовірні красоти Ліснівського хребта та його околиць, познайомилися із побутом полонинного господарства, порвали шаблони, дізнавшись цікавий факт про папєрєдніка і побачили як приганяють та доять отару овець.

1. Ліснівський хребет з його полонинами відкриває туристам неймовірні красоти навколишніх Карпат.

Продовжуємо наш відпочинок у Карпатах і сьогодні ви дізнаєтеся, куди можна прогулятися не надовго в околицях Микуличина та як постраждав мій зад.

1. Для привертання уваги — фото каменюк на річці Прутець Чемегівський, що впадає у Прут у центрі Микуличина.

Йдемо ми, якось, до Костелу, а тут таке:

Наступного дня у нас був вихід на гору Костел, яка трішки вища за Свинянку, на неї дещо важче виходити і вершина її скеляста — власне, та скеля вважається найвищою в Карпатах.

1. Якщо Свинянка фактично нависала над нами, до до Костелу довелося топати в інший бік села, кілометрів з чотири. Ось село з іншого боку і та вершина, де ми були минулого дня.

На цьому:

Легка, завуальована реклама тої садиби, де ми жили.

Отже, я писав, що по курортній лінії Надвірна — Ворохта — Буковель по трасі місцеві жителі набудували дуже багато готельчиків та приватних садиб. Про життя в одній із них піде мова — садиба зеленого туризму "У Богдана". Я так і не зрозумів концепції господаря "садиба зеленого туризму", проте, якщо ви приїхали сюди для готельного відпочинку — можете далі не читати. Тут немає "дєвачєк на рєцепшєнє" (ну, Марійка є), більярду, бару, басейну, нічного клубу, дитячого майданчика і всього того, чим наповнені великі готелі та круїзні лайнери.

Але якщо ваша мета — перш за все Карпати і вам треба десь заночувати, нормально поїсти (не сухий пайок та мівіна), випрати одяг перед наступною вилазкою кудись — можете продовжувати читати.

1. Садиба знаходиться в центрі села, неподалік від автостанції та магазинів, проте на певній відстані від траси, тому потік автомобілів не заважатиме вашому відпочинку. Складається із будинку, котеджів та дерев’яного будиночку, якого на фото немає. Кімнати на 2-4 місця, можна заселитися і з дівчиною, і з сім’єю чи просто з товаришами.

1. Ми знову виходимо до залізниці, але не для того, щоб зловити дизеля, а просто звідти починаються пішохідні маршрути на найближчі вершини. І просто поруч із нами простенький-препростенький маршрут на гору Свинянка з вершиною на рівні щось над 1100 м. Не забуваємо, що Микуличин розташований десь від 750 м, тому це підйом для розім’ятися, все-ж тільки приїхали.

Поки бідні громадяни Європейської Унії кантуються у сидячих поїздах, я, зовсім не солідарно з ними, сідав у купейний вагон нічного потягу "Прикарпаття" до Івано-Франківська. Не скажу, що там супер, проте туалети, принаймні, чисті, постіль — теж, світло працює і, навіть, кондиціонер працює — хоча, тільки на ходу. В тім, я розраховував на те, що зможу поспати, щоб на наступний день свіжим та бадьорим прибути по нові враження у Карпати. Отже, кишенькові боти вже починають хазяйнувати у мене у блозі, за вікном мелькають краєвиди Ірпеня та Бородянки, а я стелюся на верхній полиці. Квитки влітку треба купувати за місяць. Але я довго сподівався, що зі мною хтось поїде, тому взяв пізно. За те, що зі мною не поїхали, я щодня телефонував їм і розказував, як тут добре — може жабка жим-жим.

1. Звісно, поїзд — не рідне ліжко, проте рано-вранці я не був змореним, вліз із великою сумкою до бусика і поїхав до села Микули́чин.