Після екскурсії в Чигирині ми поїхали до села Су́ботова — там, щоправда, були не довго. Зверніть увагу на наголос на першому складі — до суботи назва населеного пункту відношення не має. Крім того, тут у річку Тясмин впадає річечка Суба. І ця назва пішла ще із язичницьких часів — словом суботка називали вогнище, що палало перед святом Перуна. Отже, сьогодні ми швиденько пробіжимося по власності Хмельницького, а, також, дізнаємося, яку роль у історії Су́ботова зіграла капуста.

Суботів загальний вигляд церква маєток малюнок

Ми вже звикли, що великі популярні портали багатофункціональні — скажімо, спочатку були лише новини, а потім з’явилася пошта, аукціон, ігри, соціальна мережа і т. д. Візьмемо Googlе - колись це була пошукова система. Зараз у них цілий набір сервісів — і Гугл-перекладач, і Гугл-аналітик. Але я дуже здивувався, коли відкрив для себе раніше невідомий сервіс — Гугля-екскурсовод. Ні, не Гугл-карти і не перегляд вулиць, а екскурсовод. Немає такого, скажете? Є, але він доступний лише у Су́ботові. І до Сергія Бріна та Ларрі Пейджа відношення не має взагалі. Вітайте — Гугля Віктор Іванович.

Гугля Віктор Іванович екскурсовод Суботів

Чому я про нього пишу — це один із екскурсоводів, який запам’ятовується надовго. Тобто, він не просто гарно володіє матеріалом і має бездоганну дикцію. Його легко слухати. Може причина в тому, що розповідь подається у неформальному вигляді, немає "бубубу 15 жовтня 1651 року в замок увійшов турецький полк під командуванням Мухаммеда Кирдик-Паші, бубубу, 25 листопада цього-ж року його отруїли зрадники, підіслані домініканцями, бубубу". Може причина у тому, що дорослій групі екскурсантів розповідь прикрашалася дорослими народними байками та легендами. Але факт в тому, що такі люди сприймаються не як доповнення до експозиції, а експозиція є доповненням до них.

Наступний примітний кадр із прокачаними скілами привертання до себе слухачів функціонує у Кам’янці-Подільському. Вітайте — Олександр:

Олександр екскурсовод Кам’янець Подільський

Він навчався у педвузі на вчителя історії і, навіть, рік пропрацював у школі, але був не таким твердошкірим як я (чи, може, класне керівництво впаяли) і утік звідти. Почуття гумору не таке специфічно-брутальне, як у Гуглі, але слухати його теж легко та цікаво.

Отже, сьогодні поговоримо про музей Богдана Хмельницького в Чигирині та про Богданову гору там-же, очевидно. В цілому, все воно називається Чигиринським історико-культурним заповідником і туди входить і об’єкти в Суботові, до яких ми ще доберемося, і ще декілька музеїв по сусідніх селах.

Реконструкція резиденції Богдана Хмельницького. Оригінал рознесли вщент багаточисельні турецькі туристи, які тоді часто їздили до нас за сувенірами. Реконструкцію почали вже за часів, коли наші туристи щоліта набігають на Турцію. Щоправда, ще не закінчили — водять відвідувачів лише у двір, але не у будинки. Ми туди не ходили.

Резиденція Хмельницького

Отже, рано-вранці я закинув до рюкзака півлітру Холодного Яру фотоапарат та запас бутербродів і поїхав, нарешті, до Черкащини, а саме до місцевості іменованої Холодним Яром. Я їхав не сам, приєднався до організованої групи, але то, наразі, не суттєво. Це місця козацької слави — гетьманська столиця Чигирин та батьківщина Богдана Хмельницького — Су́ботів. Про них ми поговоримо детальніше в наступних трьох дописах, а зараз невеличкий спойлер про те, чим мене зустрів черкаський край:

Граматичними помилками:

безграмотність кафе корсунь шевченківський

Це кафе в Корсуні, там досить лояльні ціни, можна підобідати гарячими стравами, що ми і зробили по дорозі назад.

Сьогодні покотився до нашої засцяної інородцями столиці у справах. Туди-сюди бігав, слухав у метро оголошення диктора. Україномовні повідомлення продублювали англійською, при чому назви станцій вимовляли так, ніби іноземець читає нашу транслітерацію — Юніве́сітет, Вокза́лна і т. д. Ну, я розумію, що у них вимова така, ніби мікрофон засунули по самі гланди, але проти нашого диктора із чітким приємним голосом воно всеїдно програє.

Коли я владнав свої справи, то пішов покататися на псевдо-ретро поїзді, про який вже писали всі, кому не ліньки. Тобто, із ретро там лише паровоз. Ну, а у вагонах намагалися вести екскурсію — але надто вона сира і недоопрацьована, про що нам потім чесно зізналися, сказавши, що проект поки пілотний. До речі, планується, що скоро цей поїзд ходитиме двічі на день.

У вагонах душно — в паровоза не знайшлося 3000В для живлення електросистем вагонів, а власних генераторів не вистачало на кондиціонери. Швидкість мала — 20-30 км/год, тому відкриті вікна теж не дуже рятували. Добре, що я перед відправленням купив дволітрову пляшку води.

На станції коло паровоза всі фотографувалися, ну і нате вам відео самого паровоза. УВАГА! Гучний свисток, викрутіть гучність на максимум і розлякайте всіх навколо!

Переглядав старі фотографії. Ні, не зроблені Моторолою в 2007-му — іще старіші — коли я, ще в старших класах, відпочивав на гуцульщині. Село Люча Івано-Франківської області, ДЛОК "Смерічка". Тоді це був радянського зразка дитячий табір відпочинку — старі дерев’яні будиночки, хоча досить красиві. Тож мені стало цікаво, чи живе воно понині, чи не розгребли на кафешки чи на дрова.

Виявив, що є таке — пару згадок трапилося. Власне, я згадав назву населеного пункту і поліз за ним у Ґуґл Марс. Село маленьке, оточене двома дещо більшими — Яблунів та Березів. Пам’ятаю, що протікала маленька річечка поруч, яка після злив розливалася і ставала схожою на потік какао з молоком. Хоча, нас не топила. За річечкою був ліс і якийсь закинутий санаторний корпус. А ще була класна дерев’яна кругла столова із круглою верандою по периметру. Колись під час обіду там відбулася сирна баталія. Але то не по темі.

Село знайшов, там річка, пройшовся вздовж неї — нічого схожого. Хтось поставив мітку на карті — але вона була геть не вірною — нічого схожого на табір, який я пам’ятаю. Думав плюнути, але побачив, що від центральної вулиці відходить іще одна, а десь поруч — маленька притока. Пішов тудою — не думав, що воно буде так далеко — але знайшов.

Ще там був адміністратор — Оріон Іванович — ганяв курців, хоча сам палив. І заступник, колоритний гуцул Василь Васильович, який водив нас по околицях на екскурсії.

Нарешті дійшли руки до відео із п’ятничної поїздки до Софіївки. Відразу видам крик душі — не можна, ну не можна пробігати всю Софіївку за дві години. Це всеїдно, якщо ви зробите теплу ванну з хвоєю і залізете туди лише щоб сполоснутися. Минулого разу з друзями ми гуляли там годин з п’ять-шість і то мало. А колеги мої, в силу різного, здебільшого старшого, віку ходити багато не завжди можуть, тому з ними нікуди більше не поїду за межі Білої Церкви

Іще була проблема із вибором відеоредактора. Мені понтів не треба, просто перебрати відзняті фрагменти, порізати, склеїти і накласти музику. Стандартний віндовий муві-мейкер цілком підійде за винятком того, що формат із моєї камери він не розуміє. Ставити монстрів типу Pinnacle Studia чи Adobe Premiere якось не хочеться, та-й перший також не розуміє формату моєї камери. Під Linux із редагуванням відео тугенько — поставив із репозиторія openSUSE три редактори — один не прийняв формат, другий глючив, третій (kdenlive) все-ж запрацював. Нестабільно, але потрібний функціонал та підтримка усіх-усіх форматів там є, тому склепав у ньому відеоролик. Якість гидьорна, бо я, по перше, знімав з рук простенькою камерою, по друге не мав ні плану ні сценарію, по третє був обмежений в часі при зйомках. Але коли вийшов готовий ролик, то цілком симпатично, як на мене. А, іще — музло з Jamendo — PeerGynt Lobogris —Sensual Touch (Guitar Version). Коротше, дивіться і радійте. Сподобається — спробую скомпілювати в максимально можливій якості.

Ну ось — уже майже відпустка і я розпланував куди поїду і на що подивлюся. Отже, обов’язково:

  • Умань, парк Софіївка. Буду там уже завтра. Взагалі, я там уже двічі був, але профком везе, то чому-б не прогулятися. Візьму відеокамеру, спробую зробити відеозвіт під інструментальну музичку.
  • Чигирин. Орієнтовно — наступного тижня, якщо дозволить погода. Пристав до колективу школи, де працював — вони винаймають бусіка, має бути місце і мені.
  • Корсунь-Шевченківський. Там іще не був, але там живе товариш, який обіцяв зустріти. Збираюся ще з минулого року.
  • Музей під відкритим небом у Пирогово — колись був, але то було давно (і правда), хочеться ще.

Опціонально (якщо буде бабло) хочу відвідати:

  • Ужгород та Мукачеве.

Іще вагаюся, чи хотіти подивитися на Млинки в силу надто спартанських умов проживання там і небезпеку токсичних газів у печері.

Я вам ще не набрид своїми літачками? Це останній допис, більше немає. Тобто є, там більше гіга фотографій, може зробити альбом на Пікасі, але сюди досить.

Сьогодні у випуску — Едуард Успенський влаштувався на роботу до КБ Антонова.

Ан-71

Продовжуємо ходити музеєм, цього разу — бойова авіація. Іще буде один допис про — там залишаться експериментальні та історичні літаки, наземне обладнання та трактор. А сьогодні ви побачите:

Намальовані прилади в кабіні Мі-26, хоча п’ятірку за вхід я заплатив справжню.

Мі-26 обманули

Сторінки