Туристичний елементаль

В спекотний літній день теплий вітерець струменіє між будинками та деревами, ледве похитуючи гілки. На лавочках в тіні сидіть люди, голуби товчуться на алеї. В затишній квартирі Мариночка радіє словесній перемозі над штучним інтелектом, а десь глибоко-глибоко в холодному підпіллі кишенькові боти роблять свої чорні справи. Усе спокійно, все відбувається своїм порядком. Чи не все? Так, не все — я повернувся. Привіт, усім привіт! Я повернувся!

Отже, в наступних дописах ви побачите:

Отже, сьогодні я покажу решту фотографій живності, побаченої мною. Далі підуть більш екзотичні птахи. Хоча, папуги наявні у наших зоомагазинах, тому назвати їх екзотикою язик не повертається.

1. Вони тут різнокольорові і різних розмірів. Здебільшого, знаходилися зверху на гілках.

Вчора у допис про Софіївку потрапили верблюди і лише один читач, виявляється, там був і висловився про те, що верблюдів там як-би бути не повинно. Насправді, то був такий ненав’язливий тізер до наступного допису — окрім Софіївки я побував у невеликому зоопарку, чи то пташнику. Власне, тварин там мало, а от птахів величезна кількість. Ось про це піде сьогодні мова. Всього 34 фотографії у двох дописах, всі можна клацати до розміру 1600 точок по довшій стороні — викладати повнорозмірні я сенсу не бачу.

1. Верблюд дуже високий і горби хитаються під час ходи. Взагалі, там була можливість на них покататися, але через дощик від ідеї довелося відмовитися.

Як виявилося, вчора (в п’ятницю, тобто, бо я пишу уже за північ) був міжнародний день фотографа. Я цього не знав, але, тим не менше, фотографував і святкував. Як я фотографував — ви побачите, як я святкував — не побачите, хоча деякі фотографії таки будуть.

Отже, почалося все з того, що мене покликали прокататися в Софіївку — хоча я там був уже три рази, це четвертий, проте я там не був іще з новим фотоапаратом. А так як Софіївка — баянний-перебаянний парк, перефотографований вздовж і в поперек, то я поставив собі завдання зняти якомога небаянніші кадри. Завдання ускладнювалося обмеженням часу і тим, що я був з групою, а не тинявся сам по парку.

1. Альтанка у всіх на виду, тому баян.

Відео рекламне, але мені сподобалося.

Навідуючись до столиці у справах, вирішив зазирнути до Київського планетарію, де, якщо вірити зомбоскрині, виставляють самурайські обладунки та інші древньояпонські пожитки під брендом “Самураи Atr of War”. Гугль показав, що бренд досить поширений і такі виставки відбуваються і в Росії, скажімо, тільки із дещо більшим розмахом.

Шукати довго не треба — виходите із М “Олімпійська” і відразу бачите планетарій, а на ньому, серед різних плакатів, шукана вивіска, то-ж туди і йдемо. Вартість відвідання у будні — 60 гривень, у вихідні — 90, ще є якісь там пільги, але все-ж дорогувато. Тому, гадаю, цей допис допоможе вам визначитися, чи варто викладати такі гроші за можливість подивитися на обладунки.

Дуже символічне фото від noddeat'a зі столиці всесвітнього оплоту демократії:

Очікую чогось аналогічного зі словом democracy.

Тема автобудинків мені була відома. Береться фургон, ставиться всередині міні-кухня, пару спальних місць, туалет, душ і готово. Чим більший фургон — тим краще. Особливо заможні мають автохати розміром із міжміський автобус — на стоянках вони розширюються і стають іще більшими. Іще я знав, що в США перебудовують сідельні тягачі для цього діла. Але коли я подивився допис про них, як то кажуть, випав в осад.

Коротше, називайте як хочете — все своє вожу з собою, мой адрес не дом и не улица — тягач із житловим причепом, маленьким автомобілем на платформі та човном ззаду. Воно називається тотерхоум.

1. Сьогодні ми завершимо нашу розповідь про Корсунь, оглянувши краєзнавчий музей та зазирнувши у картинну галерею. Почнемо з краєзнавчого, який, на перший погляд, здається схожим на музей Хмельницького у Чигирині через багато експонатів козацької епохи, таких, як ця маленька гармата.

1. Ми продовжуємо знайомство із цікавинками Корсуня і на порядку денному у нас Корсунська битва 1944 року, та сама, де товариші Ватутін та Конєв зі своїми арміями наполегливо виганяли звідси дойче туристо. Для цього ми пройдемося до садиби Демидових-Лопухіних, де зараз Корсунський історико-культурний заповідник. Поміщики собі відбудували нічого так палаци, тому тут розмістилися музеї, власне, Корсунської битви, краєзнавчий музей, картинна галерея і зовнішня експозиція, так схожа на експозицію київського музею ВВВ, тільки в мініатюрі. Як, до речі, музей битви дуже скидається на експозицію "під спідницею" в Києві. Начитаний читач (упс, пробачте) запитає — а як-же та битва, де Хмельницький гнав звідси поляків? Буде, входить до краєзнавчого музею разом із експонатами того часу. То в наступному дописі.