1. Я вам обіцяв відео, але його іще немає. Я його не зробив: відпустка закінчилася, інші клопоти. Тому я вам покажу фото. Фото із невеликого походу на Чорногору — цього разу я фотокамеру почепив спереду і таки знімав нею, не як на Боржаві. Але відео теж буде ... не знаю коли. Тож сьогодні у випуску похід із села Дземброня в село Дземброня. Через Вухатий камінь, Попа Івана та Смотрич. І десь там ми заночували.

Похід на Чорногору

По карті похід невеликий — від початку маршруту в селі до Попа Івана я наміряв кілометрів з десять по карті. Гаразд, ходив і більше. Підйом, щоправда, понад 1200, але якось переживу. Але ці десять кілометрів — вони не просто кілометри, а гуцульські. А тут вони були гуцульськими сповна, навіть на спуску.

2. Ні, початок маршруту був дуже приємний — вкатана ґрунтова дорога від села до полонини Смотрич. І так дуже швидко ми дійшли до полонинського господарства. Овець не побачили, проте десь поруч паслися корови, а в хліві хрюкали свині. І вода неподалік.

Початок маршруту

3. Далі дорога розходиться — довша направо веде до Вухатого каменя. Вона більш полога — відразу стежка досить приємна, є зовсім рівні місця. Ліва відразу дереться в гору на Смотрич, але більш коротка. Йдемо правою.

Краєвиди підйому

4. Лісова стежка дуже втоптана, тому вся в корінні та камінцях, часом доводиться стрибати. Справа шумить потік і наближається до нас.

Стежка по лісі

5. Дзембронські водоспади знаходяться фактично на схилі Вухатого каменя — до вершини лишається пару кілометрів по горизонталі і метрів чотириста по вертикалі. Тут кілометри найбільш гуцульські. Я вже порядно втомився. У водоспаді купалися хлопці голяка. Потім дівчата. Шкода, що я камеру в кущах не приховав.

Дзембронські водоспади

6. Ліземо вище. Ген вершина, рукою подати. Але підйом стає дедалі крутішим і кам'янистішим, ще й жереп заважає. Набрати лишилося метрів двісті висоти, але вони самі злі.

Висоти

7. Окрім нас тут ходять багато груп туристів — дехто без великих наплічників, туди і назад. Ми ж заночуємо.

Камінці Вухатого каменя

8. Вуха починаються іще не доходячи до вершини — коло них добре відпочити, заховатися від вітру. Він тут дме добре — хоча сьогодні іще не так сильно.

Майже вершина

9. Я таки доліз до вершини — підйом дався нелегко. В рюкзаку трохи зайвих речей, зокрема штатив. Треба буде подумати над легшим спорядженням. І ноги тренувати.

Вершина Вухатого каменя

10. Вуха різноманітної фори та розмірів. Є схожі на котячі. Анімешникам має сподобатися. Незважаючи на затоптаність, Вухатий камінь мені сподобався, це не пласка вершина Говерли.

Вуха

11. Вершина Вухатого каменя продовгувата, утворює невеликий хребет. І там, де ми вийшли — не саме вище місце. А там, де саме вище, то не дуже цікаво, бо скелі менші.

Хребет Вухатого каменя

12. З боку Чорногори прийшли збирачі сміття — якийсь волонтерський екопохід із мішками. Всім присутнім на вершині вони заявили, що виступають за чисті Карпати, трохи перепочили і пішли донизу.

Збирачі сміття

13. Трохи згодом за ними пішла велика група поляків, осіб двадцять-двадцять п'ять. Вони теж йшли без речей, тож мали до темна повернутися в село.

Поляки

14. Протилежний схил Вухатого каменя зовсім інший — він пологий і без каміння. Вигляд як у низовини. Між ним та Чорногірським хребтом утворюється досить затишна долина, куди ми й спустилися заночувати.

Долина з руїнами притулку

15. Ночували ми коло руїн старого туристичного притулку — там повно місця для наметів і поруч вода. Окрім нас тут були три чи чотири інші компанії і для всіх було місце. На Попі Івані маячіла обсерваторія — ми туди сходимо вранці, залишивши речі і частину групи в таборі.

Обсерваторія

16. Штатива я тягнув для нічної зйомки. В долині особливо нічого не знімеш, небо затягнуло легкими хмарами, тож я взявся клацати туристичну магію в таборі із грою світла місяця, вогню та ліхтариків. Але треба купити щось легше.

Табір

17. Вранці, заледве світало, ми пішли на Попа Івана. Без наплічників підйом був легким. Йшли не повною групою — дехто тут вже був, а дехто хотів спати. Хоч світанок був прихований хмарами, проте ранкове світло усе одно видалося прекрасним. Обсерваторія видалася сонною. Зараз її реставрують.

Підйом на ПІЧ

18. Вітрюган на ранок посилився, тож ми довго не були, покрутилися, зробили групове фото і пішли назад до табору. Попри те, що я ніби багато де був, це лише другий двохтисячник Карпат, на який я піднявся. Дуже хочу пройти всю Чорногору від Шибеного до Квасів, але це, певне, наступного року.

Чорногора

19. Назад повертаємося через Смотрич. Шлях коротший, але крутіший спуск. Я то думав, буде приємно, котитимуся донизу.

Смотрич

20. Але кількість каміння на стежці, коріння та густий жереп додавали перешкод до спуску — ось що значать гуцульські кілометри.

Спуск зі Смотрича

21. Там знизу видно село — до нього іще метрів сімсот-вісімсот скидати висоти. Я іще так повільно не спускався. Трекінгові палиці рятують ситуацію.

Спуск

22. Перед нами полонина Смотрич, там де господарство. Поруч, рукою подати. Але ні, метрів триста по вертикалі. Іще стільки ж звідти до села.

Полонина

23. Утім, як піднялися, так і спустилися. За втомленими нами приїхала машина, куди ми завантажили наші наплічники і поїхали додому. Ось так я вхопив порцію вересневих Карпат.

Рюкзаки в багажнику

На сьогодні в мене все, наступних подорожей поки не планую, тож напевне займуся відео — я вже пообіцяв два фільми. Якщо матиму час. Не перемикайтеся.