23.09.2021 - 20:54
1. До Чорткова ми приїхали увечері і там ночували. Вранці ж вирушили погуляти по місту. Це є останній обов'язковий пункт в програмі — по дорозі додому ми заїдемо іще в пару точок, але про то напишу пізніше.
2. Чортків справив на мене подвійне враження. З одного боку тут є історичний центр та пішохідна зона.
3. Є своя "стометрівка" із кафе та тінистими деревами і "Сова" тут на місці. Проте вранці вона довго спить, тож снідали ми у їх сусідів. Є також трохи історичної забудови.
4. Є навіть якісь туристичні вказівники. Проте центр не має якогось цілісного образу, розбавлений сучасними пластиковими фасадами.
5. З одного боку красива бруківка та плитка на тротуарах. З іншого боку — далеко не скрізь, є де і позбивати ноги.
6. Йдемо до замку. Це справді замок, не палац із мурами, як стали пізніше. Будували його початково на межі XIV та XV століть для захисту від турків та татарів.
7. Зараз замок зачинений і написано, що на реставрації. Належить все тому-ж заповіднику "Замки Тернопілля". Всередину зазирнути не вдалося навіть через шпаринку — чи дійсно там відбуваються якісь роботи не знаю.
8. Побудований замок з ініціативи Єжи Чартковського — від якого і пішла назва міста, а також кафе в центрі. Згодом замок міняв власників, тут свого часу були і козаки, і австрійці.
9. Стіни замку досить цілі, сам замок досить великий тож сподіваюся що буде іще нагода сюди завітати як відвідувачу і щось тут побачити.
10. Трясуча подільська бруківочка, м-м-м-м. Йдемо до костелу св. Станіслава.
11. Він діє за призначенням, є центром Чортківського деканату (це мабуть єпархія по православному). На момент візиту був відкритим, всередину заходили прихожани.
12. На відміну від костелу в Микулинцях, він не стоїть відокремлено, тож фотографувати його досить важко — особливо в неділю перед обідом.
13. Якось так психологічно склалося, що в костелах я почуваюся більш комфортно, аніж в православних храмах (за невеличким винятком). Тут більш просторо, особливо коли знімаєш на фішай. Камера увімкнулася з другого чи з третього разу. На партах, до речі, лежать молитовники. Якщо що — я не віруючий.
14. Іще один із символів міста — Чортківська ратуша. Перший поверх якої, як колись і в Бучачі, віддано під дрібний бізнес.
15. Трішки поблукавши по вузьких вуличках з базарами, виходимо до дерев'яної церкви Успіння пресвятої Богородиці. Вона маленька і трохи схожа на козацьку портативну церкву, як у Фастові.
16. Територія була відкрита, але сам храм зачинений. Але тільки-но ми пройшлися по території, як із будинку, що зліва на задньому плані, виглянула жіночка і попросила зачекати — обіцяла нас впустити і трішки розказати. Ми що, такі схожі на туристів?
17. Всередині храм компактний, теплий, ламповий та дерев'яний. Перепрошую за якість знімків — видер стоп-кадри із відео, знятого на екшн-камеру. Яка, до слова, і тут глючила. Більше не купуватиму GoPro.
18. Пишуть, що храм є найстарішим на Поділлі — практично ровесник замку.
19. Далі ми поблукали вуличками міста в пошуках синагоги. Гугол показував її на одній вулиці коло медичного коледжу, ми ж знайшли з протилежного боку — з іншого фасаду. Я вніс пропозицію змін в карти і, здається, Корпорація Добра її затвердила. Але сама синагога не діюча та й нічого цікавого собою на час візиту не представляла.
20. Ну і закінчу свою розповідь автоматизованим публічним туалетом в центрі міста. Раніше бачив такі в Києві на Великій Васильківській, але там автоматизація досягалася шляхом використання інтегрального елементу "бабуся на касі". Але потім їх прибрали.
Тож по Тернопіллю поки все — вийшло дещо галопом по Європам, тому сюди іще треба повернутися і не раз. Лишився незвіданим самий південь області до Дністра, сама ріка також представляє для мене інтерес.
По дорозі назад ми відвідали іще пару цікавих об'єктів — про які я колись обов'язково напишу, але ви можете спробувати вгадати — проклавши по карті приблизний маршрут мене додому. А в наступних випусках — знову гори. Цей рік у мене виходить рекордним по Карпатах.