11.10.2018 - 01:10
Мої друзі вихваляються відвідинами маловідомих, важкодоступних та інших непопсових місць, я ж напишу про замок Радомисль — напевне, найпопсовіше місце із відвіданих мною цього року. В цьому воно, певне, переплюнуло Паланок попри меншу розкрученість. Але комусь треба було туди з'їздити, познімати та описати побачене.
Власне, потрапив я туди із колегами в корпоративній поїздці, самому туди добиратися громадським транспортом мені незручно і довго. Об'єкт знаходиться в Радомишлі, це півгодини їзди від Житомирської траси по веселій місцевій дорозі.
Для початку слід зазначити, що замок Радомисль насправді не замок, а промислова будівля. На замок воно взагалі не схоже, ні ззовні, ні всередині. Там було виробництво паперу та був млин, можливо інші призначення. Деякий час це приміщення було закинуте, використовувалося місцевими як смітник, а лише нещодавно його привели до ладу, добудували вежу і назвали замком. Це приватна ініціатива Ольги Богомолець, про що гід не втомлювалася повторювати — згадувала її ім'я раз на декілька речень.
Вхід на територію коштує 150 видатних українських діячів і це дорожче за значно більші та цікавіші об'єкти. У ціну квитка входить екскурсія — тому просто приїхати і погуляти, як по Олександрії чи Софіївці, вийде дорого.
А ось за мапу України дизайнерам слід надавати по руках. Нехай Кенінґсберг відібрали у РФ, то ми не заперечуємо, а куди діли Бессарабію — питання залишається.
Хоча, виглядає Радомисль доволі симпатично. Матеріали — вода, камінь, цегла, дерево, плющ. Проте, на відміну від садиби Суслова в Буках, тут все це поєднується і не створює враження виставки будівельного супермаркету. Сучасні добудови візуально не вирізняються.
Лише трохи вибивається із кольорової гами дах, явно сучасний на вигляд — проте пройдуть роки, він поросте мохом і все стане гаразд. Можливо, місцями надто щільно натикані архітектурні форми.
В Радомислі досить зручно організований простір — скрізь доріжки та переходи, є нормальний туалет. Хоча, за ціну входу було б дивно такого не мати.
Екскурсія, навпаки, не порадувала. Гід звучала мляво та втомлено, подана інформація не дуже цікава. Ну і через кожних декілька речень хвали Ользі Вадимівні.
Під час перебування в Радомислі розумієш, що це не стільки історичне та культурне місце, як заклад для заміського відпочинку. На території є власний ресторанчик (проте із небагатим меню та київським цінником), недешевий готель, місця для відпочинку на свіжому повітрі. Само собою — сувенірна крамниця та ряд інших способів потратити тут гроші.
Замок приймає різноманітні корпоративні замовлення, сюди можна понаїхати з компанією на святкування і, здається, це його основне призначення.
По території наставлені статуї. Ясна справа, що вони сюди завезені зі сторони, оскільки в паперовій фабриці та в млині їх не ставили. Половина екскурсії на вулиці була присвячена їм.
Йдемо всередину. Значну частину площ займає музей ікон. Їх тут реально багато, вони займають декілька залів та згруповані по регіонах України. Радує, що Радомисль не належить до тих місць, де фоткати ніззя, чи фоткати платно. Єдине, що просять без спалаху — цілком логічна вимога.
Зібрано все, що має якесь відношення до ікони. Від досить гарних зразків, написаних професійними художниками, до дуже любительських, що нагадують учнівські малюнки фломастерами. Можливо, для знавців ця колекція була б цікавою, проте для простої людини сенсу тут мало. Більш цікаво про ікони я слухав в Стародавньому Чернігові, де в колегіумі є їх експозиція (там екскурсовод була цікавішою).
Поміж ікон розставлено старовинні побутові речі. Якоїсь системи в їх розміщенні немає, просто собі стоять — гід на деякі із них звертає увагу. Я би поставив їх в окрему експозицію, історія древлянської землі буде цікавішою.
Хоч в Радомисль не приїхало і половини колективу, у нас вийшла занадто велика група — часто нічого було не видно і погано чути. Окрім основної екскурсії, що входить у вартість квитка, є додаткова, на вежу. Там вартість іще більша, беруть групи до чотирьох осіб, бо площі там менші.
Найбільш цікавою виявилася папірня із живим процесом виготовлення паперу — про нього я розкажу окремо.
І закінчується екскурсія у великій урочистій залі, те гарна акустика і стоїть рояль-самограйка. В цілому, замок-млин Радомисль мені не сподобався. По перше, досить високою ціною. По друге тим, що видає себе за історико-культурне місце, хоча більше є атракцією для заміського відпочинку і просто способом потратити багато грошей. Хоча, реставрований та оформлений він досить симпатично і пропонує велику кількість послуг.
Я не буду категорично заявляти, що Радомисль поганий — він має свою цільову аудиторію. Проте із моєї дзвіниці та досвіду подорожей, він просто нецікавий.
І на сьогодні в мене все, наступний матеріал про папірню, а далі будуть гарні осінні парки та палац з привидами. Не перемикайтеся.