Туристичний елементаль

1. Колись, в середині 90-х однокласник приніс до школи комп'ютерний журнал. Уже не свіжий, але гарний та глянцевий, з яскравими кольоровими фотографіями. В ньому були комп'ютери — настільні та портативні, з кольоровим дисплеями, принтерами та іншою периферією. Багато раз я переглядав той журнал, мене так не цікавили машини. Зараз комп'ютери оточують нас повсюди і не викликають взагалі ніяких відчуттів. Тоді вони мали дизайн, а зараз вони безликі, як і телефони. Але напередодні я відвідав музей, що повернув мене у ті часи, нагадав старі відчуття, дозволив поностальгувати.

Музей називається Software and computer museum, знаходиться він в Києві, на Саксаганського 40/85 (майже в центрі) і безкоштовний для відвідання — тільки варто в них на сайті записатися на екскурсію. А так як про нього мало хто знає, то можна вибрати момент, коли екскурсій немає і зависнути там надовше.

2. Музей невеликий — поміщається в одній залі, вздовж якої стоять стенди, вщент заставлені експонатами, розставленими відносно в хронологічному порядку. Утім, створюється враження, що після поповнення експозиції, нові експонати втискували між старими, тому порядок та розташування їх уже не скрізь логічні. Тим більше, що не все наявне вони і виставили.

Такий же музей є і в Харкові — в них схожі експозиції, проте є відмінні унікальні експонати. Я вже давно хотів понаїхати до Харкова, а наразі додається іще одна причина це зробити. Чекайте в наступних випусках.

3. Коротше, комп'ютерний музей — така ж перлина, як і політехнічний музей в КПІ, про нього мало хто знає, але там страшенно цікава еспозиція. Вони радо приймають донат, а також цікаву стару техніку на експонати. Пошукаю по своїх загашниках, може щось знайду старого.

4. Частину експонатів при нас вмикали. Деякі пристрої просто потребують батарейок. А за деякі можна засісти — з протилежного боку організовано "живий куточок", те можна погратися із Windows 95, MS-DOS, вбудованим BASIC та поганяти на приставці.

5. В кутку стоїть приємної форми пикатий телевізор Sony LG, підключений до Nintendo GameCube, на якій ми трішки зіграли у гру, схожу до Need for Speed. Також за диванчиком чекають своєї черги на реставрацію кілька експонатів, зокрема й комп'ютер Поиск 1, за який я колись вперше сів у школі. На жаль, у свій час я прохлопав і цілий клас таких апаратів здали в утиль.

6. Перейдемо до експонатів. Зауважу, що на моїх знімках вони далеко не всі — я показую те, що більш для мене цікаве. Починається стенд 1960 роками: та лежить рахівниця, арифмометр Фелікс, перфострічки, магнітні диски та восьмидюймова дискета. Ну і всіляка література — переглянути не було часу. Із того, що відразу кинулося в очі — історія створення першого комп'ютера в коміках. Комікси про Аду Лавлейс та Чарльза Беббіджа!

7. Фелікса я колись в руках тримав, але так ніхто мені не показав, як ним користуватися. Знаю, що вам-вам, нам-нам і все. Поруч лежить логарифмічна лінійка — знайомий мені предмет. У мене самого є електронмашівська, навіть краща — можу розказати, як працює.

8. Перейдемо до серйозніших експонатів. У скляному кубі стоїть Apple ][ Plus — модель, що з'явилася в 1979 році. Має від 16 до 64 КБ оперативної пам'яті, восьмибітний процесор MOS Technology 6502, записаний на внутрішній ROM Apple Basic. Міг працювати із магнітофоном, 5,25" та 3,5" дисководами та жорсткими дисками від Apple. Запускав спеціальний Apple DOS, а для сумісності із попередником Apple ][ (без Plus) потребував додаткову приблуду.

Також додаткових танців з бубном потребувало використання малих літер в тексті — типово Apple ][ Plus оперував лише великими, це було зашито в його ROM. Коштувало це чудо техніки на сьогоднішні гроші понад $4000, за іншими даними за $5000.

9. Apple Macintosh випущений у 1983 році і був одним із перших (після Apple Lisa) масових комп'ютерів, де можна було мишкою вікна відкривати. І закривати. А також були іконки на робочому столі. Утім, Lisa була страшенно дорогою — $25000 на сьогоднішні гроші, а Macintosh лише $9000, тому він мав комерційний успіх. Віконний інтерфейс насправді придумали в Xerox і навіть запилили в 1973 (сімдесят третьому) році знаковий апарат Xerox Alto із системним блоком розміром як комод. У масовий продаж він тоді не пішов (та і яка була би його вартість), а ідею через 10 років купив Стів Джобс і зробив няшку.

Apple Macintosh працював на знаменитому процесорі Motorola 68000 і мав 128 або 512 кБ оперативної пам'яті. Має 9" екран (у Лізи 12), із носіїв лише вбудований флопік: жорсткі диски були зовнішнім периферійним пристроєм.

10. На початку 90-х фірма Apple активно експериментувала із новими пристроями і часом в інтернеті я натикався на згадки про настільний телефон-факс-органайзер Apple Walt або їх перший PDA Newton Messagepad. Пристрої не набули комерційного успіху, вочевидь тоді люди іще не були готовими платити багато грошей щоб тицяти стилусом у екран, а Стів Джобс в той час не працював в компанії, щоб вийти на сцену і сказати, що це amazing. Зараз за топові айфони платять не менше. В музеї є Newton Messagepad 120. Це третя модель, вийшла 1994 року, мала 2 МБ оперативної пам'яті і вже підтримувала карти пам'яті, що вставлялися в роз'єм PCMCIA.

11. На зламі тисячоліть було модно робити напівпрозорі корпуси. Я бачив такі телефони, були напівпрозорі ігрові приставки, Apple робила такі комп'ютери. Якщо зараз всі хваляться ультратонкими рамками, то у 1999 році iBook G3 мав ультратовсті. Згодом вони схаменулися і наступні моделі цієї лінійки мали нормальний вигляд.

12. В експозиції представлено два iMac. Один, кольоровий, стоїть за склом, інший при нас увімкнули. Тільки в ньому не було клавіатури, а так цілком робочий екземпляр. Я іще пам'ятаю його огляд в якомусь комп'ютерному журналі — чи то CHIP, чи який інший. Поруч, за склом, PowerMac G4. Про деякі маленькі ґаджети на передньому плані розкажу згодом.

13. Так, це він, самий перший. Без 3G. Той, який телефон, медіапрогравач та комунікатор в одному флаконі. Перші iPhone були прив'язані до оператора AT&T і продавалися лише з контрактом. З сім-картами інших мереж вони не працювали. Утім, вже тоді я читав історії на тему "як я розлочив айфон". Окрім малих розмірів вирізнялися урізаними функціями: наприклад через Bluetooth не можна було перекинути фотки. Особливо це кидалося в очі телефонним задротам із Motorola та Sony Ericsson. Хоча, здається, і зараз не можна через Bluetooth — позаминулого року пацикам із сьомим айфоном довелося кидати через Google Disk.

14. Замикає лінійку ґаджетів Apple втомлений потертий MacBook. Пристрій уже більш-менш сучасний, тому про нього особливо нічого казати. За ним лежить теж не дуже древній Panasonic Toughbook CF-28, попередник оглянутого мною CF-31. А під ним — Nokia N810. Колись одногрупник приніс до університету попередника N700, а на ньому Maemo Linux — я дуже хотів таку мати, але тоді не міг дозволити. Ну і поруч лежить самий перший Kindle.

15. Раз уже я згадав про нормальні комп'ютери, перейдемо до них. Tandy RadioShack 80 був одним із найперших масових персональних комп'ютерів. Перша модель була випущена в 1977 році, на стенді стоїть Model III 1979 року. Я спочатку подумав, що це взагалі не самостійний комп'ютер, а термінал, але терміналів музей не показує (хоча в запасах є). Апарат має процесор Zilog Z80, від 4 до 48 КБ оперативної пам'яті і працює на вбудованому Basic або на спеціальній версії DOS. Відмінністю від першої моделі був вбудований захист від електромагнітного випромінювання, щоб відповідати новим нормам FCC.

16. А це, до появи ноутбуків, називали портативним комп'ютером. Osborne Vixen має розміри валізи і важить понад 8 кілограм. Клавіатура-кришка закривається, а ззаду є ручка для перенесення. Він був випущений у 1985 році і оснащений все тим же Zilog Z80, проте оперативної пам'яті аж 64 КБ. Вбудований екран має розмір 7", але можна підключити зовнішній. Перша модель 1981 року мала екран лише 5" і важила 11 кілограм. Ось такі тоді були портативні комп'ютери.

17. Але ви не лякайтеся. Не всі комп'ютери тоді були страшенно великими та дорогими. Британці із Sinclair зробили у 1982 році на тому же Z80 дешевий і малесенький ZX Spectrum, який коштував аж 175 фунтів за модель із 48 кілобайт оперативки. Щоправда, окрім процесора та пам'яті, в угоду ціні, під ніж пішло все інше. Замість монітора підключали побутовий телевізор. Замість дисководів — побутовий магнітофон. Клавіші м'які, як на калькуляторі. Утім, модель стала дуже популярною та знаменитою і мала безліч клонів, серед іншого й в СРСР. Зверніть увагу на клавіатуру — на ній, окрім літер, написані команди BASIC, який був також вшитий у ROM пристрою.

18. Колись я вперше грав у Dendy і подумав, а чому окрім ігор на неї немає нічого навчального? Виявляється, було. Окрім того, що сама Dendy є клоном приставки Famicom для країн СНД, так у неї також були свої клони. Один із них — Subor (от чув я тоді це слово) виріс у такий гібрид приставки із клавіатурою. До нього йшов навчальний картридж, де були мови програмування BASIC, клавіатурний тренажер, текстовий редактор, тощо. До пристрою можна було під'єднати матричні принтери EPSON. До речі, знайшов таку на OLX за 300 гривень — зовні в гарному стані: коробка, комплект, але чи робоча? Та й доведеться діставити із горища старий телеящик, бо в новому таких входів немає.

19. А тепер перейдемо до серйознішої техніки. Дуже серйозної. В середині 90-х років споживацькі комп'ютери у кращому випадку заледве тягнули відтворення відео — я пам'ятаю, як на своєму першому апараті із Pentium 166 дивився з мінімальними налаштуваннями якості нестиснений Video CD. Це був фільм K19: The Widowmaker з Гарісоном Фордом, що розповідав про радянську воєнщину без "клюкви". І то, для цього мені довелося віднайти програвач QuickView для MS-DOS, що використовував ресурси процесора та пам'яті максимально ефективно. Але в 90-х роках вже повним ходом йшла обробка графіки на комп'ютерах, в тому числі й в реальному часі. Для цього Silicon Graphics пропонувала спеціальні графічні станції. Це були комп'ютери із більш продуктивними MIPS-процесорами (200-400 МГц), десятки та сотні мегабайт оперативної пам'яті, графічні прискорювачі та плати захоплення відео. Silicon Graphics O2 — система початкового рівня випущена в 1996 році могла прийняти на борт до гігабайта оперативки. Звичайні комп'ютери на той момент мали 4-32 МБ і ніякого прискорення графіки.

Вартість задоволення на ті гроші — $4000-$11000: множте на півтора, адже долар теж знецінюється. За таку ціну сьогодні теж можна зібрати суперсистемник із топовим Core i7, а то й Xeon і запхати туди дві чи три топові відяхи і стільки оперативки, що хз чим її забити. Працювала графічна станція на спеціальній версії Unix і пишуть, що туди можна запихнути MIPS-збірку Debian Linux. Я би погрався.

"Дискета" під монітором Zip на 640МБ.

20. Ідея поєднувати ігрову консоль і комп'ютер виникла раніше за Subor. Atari — піонер ігрової індустрії — у 1979 році випустили Atari 400, комбайн із комп'ютера та приставки. Ідея була аналогічна: комп'ютер із клавіатурою, можливістю запускати ігри з картриджів та спеціальною версією BASIC (теж на картриджі). Процесор MOS Technology 6502, оперативної пам'яті 16КБ або 32 КБ. Початкова ціна 300 фунтів, згодом була знижена до 200. Пізніше вийшла наступниця Atari 800, в якої були два слоти для картриджів і доступ користувача до ROM та RAM.

21. В музеї знаходиться Atari 400, в неї мембранна клавіатура, тоді як в наступниці були нормальні клавіші. Спереду видно чотири роз'єми для ігрових контролерів.

Лінійка комп'ютерів Atari розвивалася і далі, аж до 90-х років, доповнюючись периферією та новими моделями.

22. Тепер поговоримо про чисті ігрові консолі. Першою була Odyssey Magnavox, яка взагалі не мала процесора, а картридж до неї являв набір перемичок, що міняли логіку мікросхем. Перші варіації приставки не мали ніякої графіки, відображаючи на екрані лише точки, керовані гравцями. Натомість в комплект входили накладки на екран телевізора, що імітували дизайн ігрового поля. Не було навіть підрахунку очок, гравці робили це самостійно. До різних ігор в комплект навіть входили картки. Випускалося декілька моделей цієї лінійки (на фото третя) з 1972 по 1978 роки — далі на ринку поширилися приставки з мікропроцесором, з якими Odyssey конкурувати вже не міг.

23. Приставок в музеї не менше, ніж комп'ютерів. Dendy, Nintendo, перша та друга "плойки", PSP, різні Sega, тощо. Є відомі "скільки ми на ньому переграли", а є таке, що ми ніколи не бачили, як от Nintendo VirtulBoy та наручний контролер для Nintendo 64. І так, аудіокасета і ручка для її перемотування також в наявності.

24. Sega Genesis — одна з перших 16-бітних ігрових приставок, з'явилася в далекому 1988 році, але по різних країнах розходилася до 1990. Всередині вже знайомі нам товариші — Motorola 68000 та Zilog Z80, якого понизили до керування звуком і він тепер не головний. До приставки можна було докупити дисковод для читання компакт-дисків. Справа у тім, що картриджі вміщали мало інформації, тоді як ігри на дисках могли бути більшими і навіть містити відеозаставки. В дисководі був свій процесор — теж Motorola 68000.

25. Портативна Sega GameGear була створена щоб набити популярний тоді Game Boy від конкурентів. Вона мала кольоровий екран, кращий процесор (Z80 замість його спрощеного аналога) і більше пам'яті. Музейний експонат з радістю запуститься, якщо в нього всунути 4 батарейки (чи то 6), яких на довго не вистачить. Але через невелику кількість ігор система не отримала такої популярності як Game Boy.

26. Про системи віртуальної реальності я вже писав — колись грався HTC Vive. Але це не новинка — іще в 90-х я читав про шоломи та перчатки віртуальної реальності. Одна з перших спроб вивести VR в ігри була у Nintendo і називалася VirtualBoy. Це була система "все в одному", вона не чіплялася на голову, а ставилася на стіл, а гравець зазирав усередину як у перископ. Два дисплеї створювали ефект об'ємного зображення, але вони були із червоних світлодіодів щоб утримувати вартість консолі в розумних межах. Плюс низька роздільність зображення призводили до швидкої втоми очей. Хоча, я перший раз на HTC Vive за півгодини втомився. Для VirtualBoy було створено всього 22 гри, тому консоль не мала комерційного успіху.

27. Ігрова консоль Twin Famicom від Sharp була рімейком милиць від Nintendo. Справа у тім, що ігрові картриджі не допускають збереження інформації користувачем, тобто в записаних на них іграх не було збережень. Розробники ігор виходили з ситуації, повідомляючи гравцю пароль наприкінці кожного ігрового рівня — увівши його можна було не починати гру спочатку. Але з появою гнучких магнітних дисків, ситуація змінилася. Nintendo придумала Famicom Disk System — приблуду, що підключалася у приставку Famicom замість картриджа і містила в собі дисковод для дискет спеціального формату (стандартні не підходили). Ємність їх складала всього 112 кілобайт на обох сторонах, що було мало навіть на той час. Але можна було зберігати ігри. Sharp же купили ліцензію і склали все до купи в один акуратний корпус — тепер в приставку можна було вставити або картридж, або магнітний диск.

28. Йдемо далі — поруч стоять дві новіші і потужніші консолі. 32-бітна Sega Saturn мала два головних процесори і декілька допоміжних та використовувала в якості носіїв не лише картриджі, а й диски. Але довго на ринку вона не прожила, бо була витіснена більш комерційно успішними PlayStation та Nintendo 64. Остання була першою у світі 64-бітною ігровою консоллю. В її розробці, серед інших, брали участь і спеціалісти із Silicon Graphics, тому й графіка на той час була відмінна.

29. Перейдемо до портативних консолей. Nintendo DS порівняно свіжа лінійка, перші консолі з'явилися в 2004 році. DS є наступницею Game Boy Advance і є сумісною із його картриджами. Нижній екран сенсорний і використовується для відображення додаткової інформації з ігор та для керування. Консоль має можливості комунікації з іншими, поруч розташованими, екземплярами за допомогою власного видозміненого стандарту WiFi.

30. Без коментарів. Робочий, тільки батарейки підсаджені.

31. Є в експозиції музею також комп'ютери, виготовлені на одній шостій частині суші, де наздоганяли, переганяли, але щось пішло не так. КУВТ "Корвет" активно використовували в комп'ютерних класах з кінця 80-х і моя вчителька казала, що на таких вчилася в інституті, але я особисто з таким не стикався. Комп'ютер розроблено у 1986, випускався із 1988 року. Він працює на восьмибітному процесорі КР580ВМ80А, що є аналогом Intel 8080, випущеному іще в далекому 1974 році. Корвет мав 64 кілобайти оперативної пам'яті із можливістю розширення до 256 КБ. До нього можна було підключати магнітофон (до мегабайту на касету) або дисководи для дискет, також ці комп'ютери мали можливість об'єднання в локальну мережу.

Я би іще хотів подивитися на БК0010 — до речі, продається на барахолках.

32. А це радянський клон ZX Spectrum — Робік, випускався в Черкасах з 1989 по 1994. З оригіналом сумісний не повністю через русифікацію і, як наслідок, зміни в ROM. На відміну від оригіналу, мав герконову клавіатуру.

33. Програмовані калькулятори Електроніка — МК 61 та МК 52. Шістдесят перший був моїм першим комп'ютером (брешу — другим, зовсім першим був його попередник БЗ-34). Він є в мене до цих пір, як і інструкція в оранжевій палітурці. Я про нього можу розказати багато. Пам'ять калькулятора вміщає програми, що складаються до 105 простих команд — і тільки команд. Для зберігання даних використовувався стек із чотирьох чисел та 16 регістрів з довільним доступом. Калькулятор підтримував перевірку умов та цикли — до чотирьох вкладень.

Зверніть увагу — в ньому немає кнопки "=". В програмованих калькуляторах використовувалася зворотня польська нотація. Це коли ти запихаєш у стек потрібні числа і натискаєш потрібну операцію. Калькулятор виконує її над двома нижніми числами в стеку, вивільняючи місце для наступних. Для низькорівневого програмування це зручно, для гуманітаріїв ніфіга незрозуміло. До речі, система команд цього калькулятора дещо нагадує асемблер для Intel 8086.

МК-61 не дозволяв ніяк зберігати набрані програми після вимкнення, тоді як для МК-52 були спеціальні карти пам'яті — хоча я їх не бачив. Ця модель була більш просунутою і дозволяла писати довші програми. До слова, розв'язання квадратного рівняння на МК-61 займало близько 3,5 секунди — це за моєю оптимізованою програмою, що працювала швидше, ніж зразок із інструкції.

34. Переходимо до ноутбуків. Sharp PC-4501, випущений у 1988 році на процесорі, сумісному із Intel 80188. Комп'ютер має 256 кілобайт оперативної пам'яті, 3,5" дисковод, монохромний дисплей 80х25 символів і ганяє звичайний MS-DOS. На відміну від монстра Osborne Vixen, ця машина виглядає як сучасний ноутбук. Але це не перший справді портативний комп'ютер — у Харкові є модель Toshiba T1100, яку називають першим масовим ноутбуком.

35. Atari Portfolio був випущений на рік пізніше і всім вам відомий. За допомогою нього Джон Коннор добував баблішко із банкомата на апгрейд оперативки для другого Термінатора. На відміну від попереднього експонату, це не просто портативний комп'ютер, а кишеньковий. Він також IBM-PC-сумісний, тобто може ганяти MS-DOS та софт із настільного комп'ютера, але в силу малого обсягу оперативної пам'яті (128 кілобайт) — далеко не все можна було на ньому запустити. Комп'ютер мав свою власну версію DOS та базовий набір програм, утім дозволяв розширювати пам'ять за рахунок карт пропрієтарного формату.

36. Toshiba Libretto теж дуже компактний апарат, але з'явився в 1996 році і пізніше розвивався. Оснащений процесорами від AMD 486 DX до Pentium MMX, мав 8 і більше мегабайт оперативної пам'яті, тож може ганяти звичайний настільний Windows і програми для нього. На той час це був найменший повноцінний комп'ютер. Toshiba розвивала лінійку до 2010 року — по суті то вже був нетбук сучасного типу і навіть планшет.

37. One Laptop Per Child — неприбуткова організацію створена рядом великих ІТ-корпорацій, покликана забезпечити простими-простими комп'ютерами всіх учнів країн, що розвиваються. Інша назва — "стобаксовий нетбук". Працює на Fedora Linux із видозміненим стільничним середовищем. У нас такі красиві зелененька апарати не ходили, натомість Intel у свій час підтримувала програму 1 учень — 1 комп'ютер, там нетбучики були синенькими і я їх тримав у руках. Це був повноцінний комп'ютер на Windows XP із 512 МБ оперативної пам'яті, 32 ГБ флешу та кольоровим дисплеєм. Головна незручність полягала у тому, що в ньому дуже стиснута клавіатура і набирати будь що страшенно незручно.

38. Такими були попередники iPad та iPhone. Називалися PDA — Personal Digital Assistant. Працювали на Symbian, Palm OS та на мобільній вінді. По факту, були тими же планшетами, тільки з меншим екраном: дозволяли запускати всілякі додатки, виходити в Інтернет, були багатозадачними. Із Windows Phone та Windows Mobile я практично не мав справи, за винятком того, що колись брав у друга на ретроогляд Dell Axim X30. Tivasyk'у, якщо ти це читаєш, пожертвуй свій PDA музею. А може іще що маєш із старовини в загашнику.

39. HTC Dream — перший смартфон на Android, випущений у 2008 році. Як і перший iPhone, був розібраний великими мобільними операторами для продажу із контрактом, тому друга його назва була T-Mobile G1. Хоча, не певен, чи він був залочений під його сімки, як яМобілко. Музейний експонат робочий і після увімкнення зарядного пристрою охоче запрацював. Використовувати зараз його буде проблематично, оскільки доступ до Google Play для перший версій Android уже неможливий, а більшості сучасним додаткам 192 МБ оперативної пам'яті буде замало.

40. Соціальний робот Jibo — доволі свіжий експонат. Почали його випускати в 2017 році, назбиравши грошей на Indiegogo. Ідея полягає в тому, що цей робот може спілкуватися із користувачем. Він розуміє кілька десятків голосових команд — зокрема, може танцювати (виляти задом), робити фотографію, реагує на появу людини перед ним і, навіть, мурчить якщо його гладити. Робот підтримує ряд корисних функцій, як будильник чи нагадування, читання новин та телеприсутність (відеозв'язок). Цікаво, а чи можна на ньому запустити Doom?

41. В самому куточку, зверху на полиці, спочиває втомлений, потріпаний, плюшевий Android.

42. Окремий стенд порожній. Тут може бути ваше досягнення. Мається на увазі, що музей прийматиме в майбутньому те, що винаходять сьогодні, можливо і ви. Ось така мотивація.

Нагадую, що я оглянув далеко не всі експонати, крім того співробітник музею може розказати про них краще — там не бабуся 60+ вахтером на півставочки, а молоді ентузіасти, які самі все це збирають. Отже, підводимо підсумки:

• Процесорам Zilog Z80 та Motorola 68000 слід поставити пам'ятник, вони для геймерів як байдарка Таймень для сучасних каякерів.
• Звичні нам повноцінні комп'ютери у 80-х роках коштували безбожно дорого тисячі баксів — із монітором, жорстким диском, дисководами. А якщо подешевше — то були народні варіанти із магнітофоном та телевізором.
• Наполегливо рекомендую Software and Computer Museum для відвідання. Оберіть такий час, коли немає екскурсій і зависніть там на кілька годин. Не знаю, як для школіїв, олдфагам там однозначно сподобається. Якщо маєте стару техніку — несіть. Або можете просто задонатити.

І на цьому в мене все, олдових вам девайсів, не перемикайтеся.