03.03.2019 - 21:36
1. Я до телебачення ставлюся негативно і переважно його не дивлюся. Тобто, я пасивний телеглядач, як є пасивні курці — дивлюся краєм ока, коли хтось із домашніх увімкнув. Іноді прошу вимкнути, коли показують вже крайній треш. Але подивитися на музей телебачення хотів давно. Але туди треба назбирати компанію, оскільки індивідуальна екскурсія то трохи задорого.
Утім, назбирати компанію для мене часто проблема, тож я упав на хвіст до інших, тож сьогодні в програмі музей телебачення, телестудія та гарні види із київського телецентру Олівець. Не перемикайтеся. Майже чотири роки тому я вже побував на радіо, але там було зовсім по іншому.
2. Я спочатку думав, що "Олівець" то телевежа, але ні — то телецентр, що розташований від неї через дорогу. Я забув його сфотографувати зовні, тому попросив фотографію у Олі Троханчук.
3. Раніше сюди можна було потрапити лише за паспортами та перепустками, але зараз все простіше. На екскурсію, звісно, треба записуватися (обмеження групи 25 осіб), але в приміщення ми заходили без нічого.
4. Всередині приміщення величезний атріум на п'ять поверхів із громадським простором. Пафосні мармурові стіни, широкі сходи, столики, кафешки. Сюди можна прийти, тут можна знімати.
5. Хоч приміщення проектувалося і будувалося в радянські часи, але деякі елементи, як ось ці сходи та народний одяг, компенсують холодний мармур в інтер'єрі.
6. Громадська читальня. За певну плату можна користуватися архівами, що є в телецентрі — на це є встановлений прайс.
7. А ось ліфти на шостий поверх і вище вже закриті — доступ туди лише за електронними ключами. Але там студії, тож стороннім вештатися не потрібно.
8. Музей телебачення знаходиться на першому поверсі. Починається він із макету "Олівця". Будівлю проектували для Москви, але визнали не достатньо помпезною і віддали Києву. Передбачалося, що тут буде резервний всесоюзний телецентр на випадок, якщо від Останкіно залишиться лише радіоактивний попіл©, тому будували з розмахом. Утім, не встигли до розвалу СРСР, телецентр запускали вже у 1992 році, але деякі частини будівлі так і лишилися лише на макеті. Раніше телецентр був разом із радіо на Хрещатику 26. Здається і туди теж можна потрапити.
Окремо кілька слів про екскурсовода. Я, зазвичай, не люблю чистих екскурсоводів, а віддаю перевагу екскурсіям від людей, які працюють у своїй галузі — вони краще розказують про свій предмет. Але цього разу трапився виняток — гід звучала гарно, немов сама працює на телебаченні. Хоча, насправді, це гід із Інтєрєсного Києва — вони ж водили безкоштовні екскурсії на Банкову. Hint — екскурсію в музей телебачення все ж краще замовляти на сайті Першого каналу, а не у них — дешевше.
9. Музей не дуже великий, але експонатів там достатньо. Техніка, одяг, фотографії, малюнки, макети та багато іншого. Працює з 2006 року, створений самими телевізійниками.
10. Телебачення в Києві з'явилося у 1951 році і частина експозиції представляє самі ранні роки. Зокрема, розповідали про вимоги до телеведучої — вона повинна була з'являтися на публіці лише у брючному костюмі, вона не мала права давати офіційних інтерв'ю та багато інших обмежень.
11. — А правда, що дід Панас якось після ефіру проговорився? — Правда, він іще якось сказав "випити водки" замість "випити водички". Робота ведучим дитячої казки закрила для Петра Весклярова шлях у кіно, оскільки для глядача він асоціювався лише із дідом Панасом, хоча раніше знімався і в фільмах, приміром у Вії. Скажіть це Пітеру Джексону, який взяв агента Сміта на роль ельфа.
12. Іграшкові персонажі для дитячих телепередач і вишиванка діда Панаса. Чесно, я їх не пам'ятаю. Соромно зізнатися, але тоді переважно дивився росіянські дитячі передачі: там, Філя, Стєпашка та інші. З УТ-1 мало що пригадую.
13. Поруч стенд із заставками для телепередач. Їх спочатку малювали вручну і затверджували. Правда, не написано, коли вона йшла в ефір.
14. Перед створенням інтер'єру знімальної студії його спочатку робили в макеті і також затверджували.
15. Перейдемо до обладнання. Одна із перших студійних турельних камер на нашому телебаченні. Зліва знизу — телевик Таїр-3. Знаю, серед моїх читачів є шанувальники радянської оптики.
16. До Олімпіади 80, чи то до якогось іншого заходу в Київ завезли круту на той час телетехніку із Москви.
17. А це вже більш сучасні камери — із меншою Panasonic та мікрофоном "Перший" усім пропонують сфотографуватися.
18. Для плавності руху великої та важкої камери використовують спеціальні візки.
19. Це суфлер для ведучих новин. Їм треба дивитися в камеру, натискати ногою на педальку для прокручування паперу в суфлері і читати так, щоб ніхто не подумав, що ведучий читає. Текст на папірці якийсь сексистський.
20. Обладнання дикторського посту.
21. Для зйомки будь якої телепередачі використовується декілька камер і сигнали з них йдуть у цю шафу. Режисер ефіру, чи хто там у них, має можливість оперативно перемикатися між камерами і давати потрібну картинку в ефір.
22. Монтажний стіл для звуку. Звук тоді, до речі, писався оптичним способом на світлочутливу плівку.
23. Ось обладнання для лінійного редагування відео. Техніка різних років, праворуч радянський комп'ютер ЄС.
24. Я так і не перепитав, для чого потрібен такий великий геніталій на гусеничному ходу трекбол на підставці. Чимось керувати в прямому ефірі? Можливо, камерами.
25. Ну і тепер про обладнання для споживання телевізійного контенту. Перший радянський телевізор КВН — через його ненадійність абревіатуру розшифровують як Купив, Ввімкнув, Не працює. А через малий екран, до нього приставляли збільшувальне скло, що заповнювалося дистильованою водою або гліцерином.
26. Там же стоять багато інших телевізорів — аж до 90-х років.
27. В музеї є також патефон — робочий, грає. Поруч крутий радянський приймач Riga 401, також робочий.
28. Іще один програвач дуже проситься до реставраторів. Слова "теплий ламповий звук" асоціюються в мене саме з такими приладами.
29. Далі ми йдемо в телестудію, де знімається реальна телепередача "По обіді шоу". Коридори телецентру — страшенний мікс сучасної та радянської епох. Місцями освітлені, відремонтовані, а місцями — темні, облуплені, ніби закинуті. Тут можна легко заблукати. Згадую епізод Top Gear, де Кларксон їздив на Peel P50 по коридорах BBC.
30. UA:Перший з одного боку прагне стати сучасним суспільним телеканалом, але з іншого боку перевести таку махіну 1951 року народження в ХХІ століття не так і легко.
31. Потрапляємо до студії — тут стоять усі декорації, занось камери та знімай. Я це шоу ніколи не дивився, та й не люблю передачі, де багато балакають. Із того, що я пасивно бачив по телевізору, можу дивитися "Світ навиворіт" і раніше дивився "Ревізора" — але той приївся.
32. Стільці для глядачів. До слова, на шоу можна потрапити в якості масовки, попередньо записавшись — принаймні, бачив таке оголошення на сайті каналу.
33. Зверху висять софіти та інше світлове обладнання. Керується все це десь зверху із будки режисера телеефіру.
34. Поруч із студією на коридорах розташовані будки з гримерними.
35. А далі зберігається реквізит. На каналі ніколи нічого не викидають — зберігають і, якщо треба, переробляють для повторного використання.
36. Піч з дитячої телепередачі.
37. І паркан звідти ж.
38. Останнім пунктом нашої програми є підйом на дах "Олівця", вище 25 поверху. Звідти відкривають дуже гарні краєвиди. Мрію влітку поставити там намет і зробити вечірніх, нічних та світанкових фотографій. До кого треба звертатися? До речі, можна потрапити на вечірню екскурсію із підйомом нагору.
39. Тут почалося вгадування київських краєвидів. Але столицю я знаю погано, так що нічого не вгадав. Знизу зліва припарковано старий телевізійний автобус, який я бачив на Old car land.
40. В цілому, екскурсія варта потрачених на неї часу та грошей. А тим більше, що я поєднав її із комп'ютерним музеєм в одному візиті до Києва. Музей телебачення можна знайти у пейсбуці, там будуть оголошення про екскурсії, можна й записатися.
І на сьогодні в мене все, скоро буде відвідання нового для мене міста, не перемикайтеся. І нехай у вашому житті не буде ніякої хуйні, малята.