21.09.2018 - 12:37
Залишки самі солодкі. А я публікую залишки літніх туристичних фотографій і скоро на моєму сайті буде пауза і тиша. А, взагалі, похід вихідного дня на Явірник я і не думав викладати: по перше, я там був минулого року, по друге моя компанія знищила багато алкоголю. Але на їх прохання все ж напишу.
Хоча, минулого року, коли я тут був вперше, то висловлював бажання заночувати в цьому місці — настільки мені воно сподобалося. Я навіть думав вранці вилізти і познімати світанок, як на Свидовці — але не склалося через хмари та проливний дощ. Зате я знаю, що в мене хороший намет — з минулого року я ним задоволений як слон.
Більша частина фотографій від Інни, яка ходила з нами — я тоді знімав мало.
Трішечки про моїх друзів. Люди вони хороші — можна про щось говорити, допоможуть коли треба. Власне, мій літній каякінг відбувся завдяки їм. Але вони люблять пиво. Багато. Вранці, перед виходом вони вдули по пиву. Я не став, бо потім буде важко підійматися. По дорозі до підніжжя гори вони вдули іще по пиву. І замість того, щоб іти нагору зручним траверсом, вони поперлися в бік водоспаду Гук Женецький, бо там також є пиво. Ну і після цього ми пішли наверх.
Так як вертатися до траверсу вже не хотіли, ломанулися напряму. На картах там є аж дві стежки, по факту вони дуже старі, завалені і швидко губляться. Я тудою був спускався минулого року — місцевість знав, блудити там ніде. Але підйом вийшов важкий, через каменюки, повалені дерева, струмок та інші перешкоди. Але врешті ми вийшли на полонину, покриту хмарами. При чому, вітер їх гнав прямо при нас і видимість мінялася до нуля і назад за хвилину.
Поки ми перепочивали в тумані, мої друзі іще вдули по пиву. Хоча, тут намалювалося трохи грибів, Інна почала їх збирати.
Вид на сусідній хребет і гору Хом'як. Видно, що хмара зачепилася за вершину.
Ми поставили намети на краю полонини і друзі побігли на вершину Явірника Ґорґана, я залишився їх чекати — там уже був і стрибати по камінцях більше не хотів. Перекусив, набрав води із джерела і нудьгував.
Тим більше, що минулого року я сюди приходив у сонячну погоду, фото можете подивитися за посиланням на початку допису.
Коли друзі повернулися, розпалили вогнище, приготували вечерю і я, нарешті, дістав принесену знизу баклашку Гуцульського. Так ми сиділи і вечеряли, говорили про походи, про вовків, ведмедів, рисів і кабанів. Про те, що вони десь ходять навколо і нас чують. Хоча, зайшли ми не так і далеко — з полонини видно Яремче і долинає музика дискотек.
Ближче до ранку полив дощ. Ми нікуди не поспішали, добре виспалися і мені вже набридло лежати, дощ припинив. Неквапливо зібравшись, ми поснідали і пішли до Яремче. Вранці сонце трішки розірвало хмари — але допоки ми не спустилися, небо було затягнуте.
Після гарного дощу стало дуже брудно і на схилах з'явилося безліч потічків. І ми якось через них стрибали, а Інна, like a boss, йшла в гумових черевиках.
Коли ми почали наближатися до Яремче, стежка переросла в лісову дорогу, рознесену колесами і там була неймовірна багнюка. Хоча, іще ближче, стежка звернула від дороги і нам почали зустрічатися туристи-матрацники — в білих кросівочках, чистих шортах, без палиць та рюкзаків — як гуляли коло готелю, так і пішли нагору. А їм назустріч із лісу такі брудні чорти з рюкзаками.
Коли ми вийшли в Яремче, мої друзі іще вдули по пиву. І не по одному. Власне, ми сюди прийшли тому, що двом із них треба було на поїзд і додому. Я і Д'яб поїдемо через день.
Так як до поїзда іще був час, ми посиділи коло Пробою — подивилися на селфіцидників (які фотографуються прямо над водоспадом), відпочили і на цьому наш похід вихідного дня закінчився. Неважко здогадатися, що в цей час робили мої друзі.
І на цьому про літні Карпати в мене все, скоро буде живий куточок. Не перемикайтеся.