23.10.2018 - 20:50
Заночувавши в Качанівському парку із вечірньою, нічною та ранковими фотосесіями, ми продовжили знайомство із ним денною, офіційною частиною — із екскурсоводом та самоваром. Ми добре виспалися — так як сніданок та екскурсія зовсім поруч, не треба було вранці вставати і кудись поспішати. І про це піде мова в сьогоднішньому випуску.
1. І якщо в одному із минулих випусків ми побували в місці, що не варте своєї ціни, то Качанівка це цілком протилежний випадок — ціна не варта цього місця. 15 гривень за вхід на територію, іще 15 в палац. Дурницями на кшталт "фотографування платне" вони не займаються. Можливо це тому, що місце віддалене від великих міст, але прайс можна впевнено зробити дещо більшим: територія все ж велика і утримувати її нелегко.
2. За планом, Качанівський парк можна умовно поділити на дві зони — там де є архітектурні плюшки та дика частина, де можна просто погуляти доріжками і ніхто тебе не турбуватиме. А ще тут прекрасно видно, наскільки лаконічною та ємною є англійська мова. Сім українських слів "План-схема Національного історико-культурного заповідника Качанівка" перекладаються всього трьома — Map of Kachanivka. Наголос, до речі, на літеру і.
3. Екскурсію я слухав мало — більше бігав і шукав ракурси. Але це не тому, що гід поганий, з цим тут все гаразд. Як професійний дидаскал, я не мав зауважень до мови екскурсовода та поданого матеріалу — вона звучала впевнено, на всі запитання відповідала. Але я більше хотів познімати. Кому хочеться екскурсії — замовляйте.
4. Заснував палац та садово-парковий ансамбль граф Румянцев-Задунайський, ми вже зустрічалися з його нерухомістю епічних розмірів у Вишеньках Коропського району. І в той час садиба мала зовсім інший вигляд. Почали ми її оглядати із господарських будівель, в одній із яких знаходиться дирекція парку, в іншій — магазин із продуктами та сувенірами.
5. Трохи про інфраструктуру. На території є кафе та магазин, ось і все. Всіляких зіплайнів та інших сучасних розважаловок для масової публіки немає. Власне і народу по парку топчеться небагато — в неділю ми бачили дуже небагато людей, а увечері та вранці взагалі були самі в парку (крім охоронців). Ну і діюча церква також є — щоправда, вірян небагато, тому піп виїзний.
6. Після Румянцева-Задунайського комплексом володіли чотири покоління (здається) родини Тарновських, при яких садиба зазнала розвитку та перебудов і набула приблизно сучасного вигляду. Хоча, далеко не все збереглося — приміром, руїни кучерської довелося знести, щоб туди не лазили діти.
7. До основного палацу примикають дві служби — північна та південна. В одній ми ночували. Раніше тут були кімнати слуг, кухня, пральна та інші необхідні речі. Північна служба з'єднувалася із палацом підземним переходом, до якого зараз поки немає доступу. Але він є. До слова, про готельні номери — на других поверхах обох служб знаходяться цілі лофти із вітальнями, власними вбиральнями та іншим комфортом. Вартість великого номера — 800 гривень за добу, там є чотири спальних місця і гарний вид із балкону на нічний палац. А ще є бенкетна зала, у палаці можливі весільні та інші святкові церемонії.
8. Зайдемо до палацу. Так як за радянських часів тут були то дитячий будинок, то госпіталь, то контора колгоспу іще багато чого іншого, оригінальні інтер'єри практично не збереглися, багато чого було надано людьми та з приватних колекцій. Але збереглося велике дзеркало.
9. Екскурсовод стверджує, що воно не горить. Якщо серйозно, в ньому особливе венеційське скло, яке розкладає відображення вогника на декілька.
10. Я вже забув, як називається таке скло, але на фото видно п'ять відображень, а очима їх можна було побачити до семи. Дзеркало ми так і не підпалили.
11. Ті інтер'єри, що залишилися, доволі красиві — дерев'яні панелі на стінах та відкосах дверей. Стіни дуже товсті — такі самі у службах та в кімнатах, де ми ночували.
12. Головні сходи, якими ходили пани. Слугам ними користуватися було заборонено, для них передбачені бокові.
13. Ось люстри вже не оригінальні, а подарована меценатами. Але нормально як для такого палацу, це не дебаркадер Галеон.
14. Зали просторі, умеблювання не щільне. Взагалі, палац за часів існування історико-культурного заповідника зазнавав реконструкцій, проте наразі вони не відбуваються — саме по цій причини ми не можемо піднятися на оглядовий майданчик, там все в аварійному стані.
15. Грамофон, кажуть, робочий, але щоб його запустити, потрібні особливі навички. Тарновські були великими колекціонерами старожитностей та зібрали тут дуже багато картин, книг та інших цікавих речей. Нараз багато їх майна розійшлося по музеях Чернігівської області, іще значна частина в приватних колекціях.
16. Але значна частина була втрачена після 1918 року — тоді палац певний час не використовувався ніяк і населення навколишніх сіл активно тут мародерило. Доклали рук до цього також вихованці дитячого будинку. Що цікаво, садиба Дахновських після націоналізації лишалася цілою.
17. Так як колекціонування та меценатство — недешеві задоволення, Тарновські змушені були продати садибу цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Його родина володіла маєтностями аж до приходу комуністів і також влаштувала масштабну реконструкцію, провела електрику та навіть телефон, добудувала багато господарських будівель. Утім, підсилювач та колонка з'явилися тут значно пізніше. :)
18. Меблі, що знаходяться зараз в інтер'єрах палацу, підібрані вдало і не створюють враження палацу Пшонки. Навіть ліжко якесь просте, не сексодром королівського розміру. Портрет Шевченка вказує, що він тут гостював у Тарновських, як і багато інших відомих людей, я от Глінка та Гоголь.
19. От тільки шафи іноді здаються ляльковими будинками із балконами. Але така тоді була мода. Цікаво, сервізи в шафах виставляти тоді також було модно, чи це зараз вже виставили для експозиції?
20. На балкони ми також виходили — один зовнішній, інший як лоджія, входить до простору зали. На столі стоїть самовар, який став мемом цієї подорожі.
21. Ліпнина, схоже, також збереглася, хоча не у всіх кімнатах.
22. Про самовар-мем. Перед Качанівкою ми побували в Сокиринцях та Тростянці. Я про них розкажу згодом. І там нам розповідали, що пани полюбляли чаювання на свіжому повітрі — в альтанках, приміром. і для цього виносили та розтоплювали самовари. У нас виникло бажання чаювати так же, а коли ми побачили в качанівському палаці самовар — запропонували екскурсоводу подумати над такою опцією для гостей.
23. Вид на галявину за палацом та ставок із вікон другого поверху. Ось такі краєвиди мають відкриватися із вашого палацу, а не фонтани в кожній калюжі, страуси та чотириметрові паркани. Все ж олігархи минулих століть мали трохи більше смаку, аніж сучасні.
24. Перейдемо тепер до парку. Окрім галявини безпосередньо за палацом, на якій ми увечері лякали охоронців, трохи осторонь є іще одна, не менш мальовнича.
25. На ній знаходиться альтанка Глінки. Вона порожня та зачинена, а таблички червоним по білому рекомендують утриматися від наближення до стін, бо щось може впасти на голову. І це головний недолік парку — багато споруд так само плачуть за реставрацією.
26. Денний вид від пристані на палац хоч не такий і романтичний, але цілком мальовничий.
27. На території парку є місця відпочинку — навіть із мангалом, якими можна користуватися за скромну ціну. Тут запросто можна провести вихідні із компанією. Цікаво, а зустріти Новий рік тут дадуть? Із самоваром та екскурсоводами. :)
28. Або просто лавки зі столиком в тіні дерева. До речі, сюди цілком реально приїхати громадським транспортом — або напряму із Києва, або через Ніжин (там електричка) чи Прилуки.
29. Човнова пристань, на якій ми увечері та та вранці робили фотосесії, тепер виглядає не так цікаво. Її таки варто заселити прокатними човнами.
30. Одна із доріжок парку веде через місток — під нього також не рекомендують заходити, хоча по ньому ми прогулялися.
31. Наступна споруда називається Романтичні руїни. Вони були руїнами іще за старих часів. Можливо, це як руїни в парку Олександрія — вони такими й побудовані.
32. Всередину можна зайти, але там пустка і нецікаво.
33. На останок ми прогулялися дикою частиною парку — вона схожа на східну частину Олександрії в бік Палієвої гори. Там просто ґрунтові доріжки та дерева і немає практично ніяких архітектурних форм.
34. Хоча, на той час можа на регулярні парки давно пройшла — парк повинен виглядати природньо. Утім, добре видно, що тут працювали садівники.
Ось і вся екскурсія. Місце красиве, варте відвідання — тим більше, що неподалік є іще два цікавих парки. Попри це, палац та споруди дуже потребують реставрації, інакше можна їх втратити як Тараканівський форт. Ну і добре було б розширити спектр можливих послуг — прокат човнів, коней з каретою, чаювання із самоваром та багато чого іншого.
І на сьогодні в мене все. В наступних випусках Тростянець, Сокиринці та трішки каяків. Не перемикайтеся.