Туристичний елементаль

Просто напишу це тут - а раптом хто до цих пір не знає, бо трапляється, що хтось не знає.

Музей архітектури та побуту України, той, що під відкритим небом, не називається Пирогово і ніколи не називався. Поруч знаходиться село Пирогів, можна казати "музей в Пирогові", але тільки українською мовою. Бо росіяни однаково читають закінчення о та а і я так розумію, що саме через їх "музей в Пирагова" (написав як читається) і пішло це спотворення. А ще у них своїх Пирогово до біса. Якщо гуглити за цим словом, то викидає на жменю любительських сайтів музею, в яких він називається неправильно.

На сьогодні все, не перемикайтеся.

Дописи по темі:

Архітектура та побут України - сабж, сфотканий на Нокію.

Скажіть мені, шановні користувачі соціальної мережі з білою літерою f на синьому фоні, ви можете переглядати всі мої фотографії на сайті? А чи вам для цього потрібно реєструватися тут? Чи вимагаю я від вам завести свій стенделон тільки для перегляду моїх знімків?

Так чому я, переходячи за посиланням щоб подивитися ваші знімки, бачу вікно логіну або взагалі нічого не бачу? Невже так важко покопатися в налаштуваннях? В цьому плані навіть користувачі VK доступніші. Я принципово у вас не буду реєструватися.

Може колись придумаю спосіб як закривати фотографії від тих, хто залогінений у пейсбуці — цікаво, чи їх API дає таку можливість?

Я тут катаюся в Київ зараз, а маршрутки здорожчали до 40 гривень — для щоденної дороги туди і назад це стає накладно. Тому я пригадав свої студентські роки і пішов на залізничний вокзал.

• Електричка йде в півтора рази довше за маршрутку — це прискорена, стає лише на чотирьох станціях впродовж поїздки. Іще треба підлаштовуватися під розклад, тому вставати доводиться на годину раніше.
• З іншого боку, через те, що всі дрібні станції електропоїзд їде без зупинок, то там практично немає торгашів, жебраків та іншого цирку. Бабусі з візками та клумаками, в тім, присутні, тому доводиться діставати навушники.
• Хоч електропоїзд не підвищеного комфорту, проте в ньому більше місця для ніг, ніж у маршрутці, а ще він плавно їде. Я, навіть, пригадав свої компетенції швидкого потрапляння до вагону і займання найзручнішого місця в куточку.
• Ну і ціна за проїзд в чотири рази нижча.

Поки все, не перемикайтеся.

Нещодавно я цікавився, чому в ефірі BBC взагалі немає реклами, там скриня дуже просто відкривалася — в багатьох країнах Євросоюзу люди платять податок на телебачення, за кошти якого існують громадські канали. Ось noddeat'a тероризують із GEZ, хоча він клятвенно божиться, що ні-ні, серіалів не дивиться, шоу талантів — також і ми йому всі віримо. Так ось, у Великій Британії такий податок, чи то "ліцензія на телебачення" становить 145 фунтів на рік для домогосподарства і за ці кошти живе BBC. Ідея була іще в 1920-х у створенні широкомовної компанії, що не залежатиме ні від державного, ні від комерційного фінансування. Щоправда, в Англії можна офіційно відмовитися від телебачення та радіо і не платити, на відміну від Германії. І, по ходу, я дивлюся ефір BBC2 нелегально. Щоб уявити собі, що таке 145 фунтів для рядового британця, можна подивитися на середні зарплати в різних галузях. Деякі сім'ї беруть чорно-білу ліцензію — тому у них іще є чорно-білі телевізори. (На цьому я згадав велетенський Славутич 220 із дитинства)

Ми звикли, що телебачення у нас — гівно, там повно чорнушних шоу та брехливих новин і дивитися нормальній людині там нічого, так як рейтинги передач вимірюються уже відомо як. І тут уявіть собі, що Арсеній Петрович, виблискуючи окулярами та лисиною, оголошує по цьому самому телебаченню про урядовий законопроект на підтримку державного телевізійного та радіомовлення із кишень наших громадян. Ну, нехай це буде ті-ж 145, тільки гривень на рік з кожного домогосподарства. Думаю, швидко назбирається новий телемайдан і винесе його із кабінету, так як наш народ звик, що телебачення безкоштовне, проте фігове і з рекламою. Давайте, подивимося, що-ж мають британці за свої 145 фунтів за рік?

• 10 телевізійних каналів і ряд радіостанцій. Деякі передачі можна дивитися в HD-якості.
• Як я уже казав, що не бачив реклами у них, передачі взагалі нічим не переривалися, а між ними — короткі анонси наступних передач.
• Всі передачі можна після ефіру вільно переглядати та завантажувати з сайту BBC — щоправда, лише з британських ІР.
• Тепер про якісь самих передач — Top Gear, Шерлок та Доктор Хто непогано розлітаються через торенти по всьому світу, а, із того, що дивився я, це цикл документальних передач Filthy cities. Тому, вважаємо, що вона вища, ніж у нас.
• Британці можуть вільно прийти до офісу BBC і подивитися, на що пішли їхні 145 фунтів, якщо не заблукають там. Щоб уявити собі, що таке офіс BBC, перегляньте епізод Top Gear про найменший в світі серійний автомобіль Peel P50 і як Кларксон на ньому блукав по коридорах. Власне, британці можуть і на парламент так само подивитися.

Отже, якщо ви дивитеся телевізор — мігруйте в Британію — там немає реклами, кращі передачі, що можна вільно скачувати всього за 145 фунтів за рік. Чи платив-би їх я? Поки не знаю, оскільки знайомий із малою кількістю продукції BBC, заради одного Top Gear — точно ні. Якщо там буде якісна документалка, то чому-б і ні.

Зараз виходить в ефір 22-й сезон Top Gear і я, не зважаючи на погане володіння розмовною англійською, не став чекати, доки його перекладуть і подивився вже другий епізод в ефірі BBC TWO — знайшов сайт, що транслює британські канали. Я і раніше так поступав, влітку 2013 дивився 20-й (здається) сезон. І мене непокоїть одна річ — я досі так і не дізнався, яка вона — британська телевізійна реклама? Шоу триває годину і ні до, ні після, я не побачив закликів чогось купити, чи взяти кредит, чи ще чогось такого. Зовсім коротко були анонси телепередач самого каналу, але саме шоу взагалі нічим не переривалося.

Звідси в мене запитання — за рахунок чого живе BBC, платить гонорари Кларксону і посилає знімальну групу за півсвіту? Ну, нехай, у Top Gear ведучі їздять на машинах, виробники яких можуть заплатити (хоча, тут іще питання — ведучі не завжди їздять на нових, цілі випуски можуть кататися на зламках), але я бачив і інші їхні передачі — про тварин, наприклад. Ну і друге запитання — чому не можуть так наші канали?

Спробував почитати "Хоббіт або туди і назад" мовою оригіналу. Давно я так повільно не читав. Ті тексти, що я бачу в інтернеті, чи чую у відео, надзвичайно примітивні проти писанини Толкієна. Широкий синонімічний ряд, вигадування власних слів, закручені речення, коли всі слова окремо ти розумієш, а в'їхати в суть речення виходить не відразу.

До словника рипаюся мало не на кожному реченні, а то і по кілька раз. Деякі слова доводиться гуглити, бо в стандартних словниках немає їх взагалі. Коротше, вважаю, що подібна література має читатися в старших класах на уроках англійської замість обридлих топіків типу London is the capital of Great Britain — нехай учні в'їжджають самостійно в суть кожного речення, розбираються із назвами страв, свят, афоризмів ну і всяке таке.

Підходить до кінця другий рік, коли я фотографую дзеркалкою і, підсумовуючи, хочу сказати, що мої фотографії мені не подобаються. Ну і трішки статистики, для порядку.

В 2013 році я натиснув на кнопку спуску близько 7000 раз, із них потрапило до блогу 755 світлин. Це не значить, що одну публікував, а вісім викидав — чимало знімків залишилося для приватного використання.

Хоч я і критично ставлюся до своїх фотографій, не можу не відмітити деякий прогрес — в 2014 році я клацнув лише близько 5000 раз, хоча мав більше поїздок. Із них було опубліковано лише 478 знімків — рівень зростання фотоентропії знизився (фотки з телефона не рахував, їх мало). Зокрема, я почав робити менше дублів, також я не їздив надовго в Карпати (тоді я привіз десь 1700 кадрів на двох флешках), не давав фотокамеру в руки двоюрідній сестрі.

Також, в 2014 році я почав знімати в ручному режимі — тепер, в приступах перфекціонізму, ялозю гістограму.

Я думаю, що в 2015 році буде іще менше фотографій — треба замість кількості робити якість. Не перемикайтеся.

В невеликій затишній кімнаті, за великим письмовим столом, сидів злий викладач і гортав сторінки свого затишненького журнальчика. Він постійно щось записував до блокнотика і тюкав по кнопках величезного бухгалтерського калькулятора "Громадянин". По ходу діла, злий викладач почісував потилицю. Аж нарешті він востаннє тицьнув у кінських розмірів кнопку = і здивувався. Злий викладач підвів підсумки — всі у своїх блогах підводять і він вирішив спробувати. Спочатку фінансові підсумки по тому, скільки грошей вдалося врятувати від девальвації шляхом конвертації у спогади та фотографії. Тобто, скільки він протринькав на туризм за цей рік.

Загалом, дуже грубо, вийшло майже 9000 гривень за 15 поїздок, що увійшли до звіту — це вдвічі більше, ніж того року. Загальна кількість днів, проведених в них — 23 — це, приблизно, один день раз у два тижні. Дві поїздки не увійшли до обліку, так як одна на халяву, друга паралельно із нагальними справами. Іще, окремо, значиться придбання рюкзака, фототехніки та іншого туристичного добра десь тисяч на 6-7. Коротше, можна згадати весняну графоманію про останні гроші.

Деталізації по цінах не приводжу, лише загальний список поїздок і посилання на них. Найдорожче обійшлася поїздка на свято вина, так як там я іще набрав пляшок до рюкзака, найдешевше — трамвай-кафе, так як поїздка маленька.

1. Поліський заповідник.
2. Космос-пиво.
3. Трахтемирів.
4. Чорнобиль.
5. Праліси Карпат.
6. Волинь заповідна.
7. Деснянсько-старогутський заповідник.
8. Південь Чернігівщини.
9. Мезинський НПП.
10. Відома та невідома Біла Церква (так, я вирішив послухати, що Маленков розкаже про рідне місто.)
11. Міжрічинський РЛП.
12. Камінне село.
13. Свято вина.
14. Фастівщина, ДОТи і пивний завод не працював.
15. Трамвай-кафе.

Із того, що не увійшло до обліку — Обухівська Русь, проплатив профком, їхали колективом, та нещодавній туалетний музей — забіг туди мимоходом.

Воно, звичайно, добре, що я стільки їздив, але, в цілому, дорого. Тому на наступний рік треба витрачати менше. Наприклад, зекономити на бородатих дядьках і їхати кудись самостійно.

Далі будуть підсумки по самих подорожах, алкоголю та фотографіях. Не перемикайтеся.

Я звик до того, що мого домашнього котєйка дуже легко спонукати замурчати — коли він неголодний, достатньо тільки почати його гладити — а то і просто наміритися це робити. Проте, буваючи в гостях, виявив, що не всі домашні коти такі — деякі, хоч і не було проти погладитися, ніяк не запускалися. Тому маю запитання до своїх читачів, які мають вдома котів — вони у вас охоче мурчать?

А чи задоволені ви власними-ж фотографіями?

Зокрема, чи задоволені ви власною технікою та навичками зйомки?

Моя техніка мене майже цілком задовольняє — бракує лише другого командного колеса, щоб зручніше було керувати апаратом однією рукою. А от навички — ні, часто я, розглядаючи знімок вже вдома, розумію, що провтикав — в основному із композицією чи з фокусом. З експозицією навчився вгадувати завдяки гістограмі, та-й RAW прощає невеликі огріхи. Точки фокусування буває ніколи визначити, якщо в кадрі багато об'єктів на різній відстані від мене, ще можу забути за глибину різкості. Звісно, коли є більше часу, то все виходить гаразд.

І, так, автомат мене не влаштовує, режими S та A тепер теж. В P треба якось спробувати.