В ті вихідні я не планував нікуди їхати, але товариш запропонував подивитися на паровози — мовляв, в Цвіткове збираються робити залізничний музей, там є всіляка ретро-техніка.

База запасу Цвіткове

Мені їхати туди дуже просто і дешево — вранці електричкою із пересадкою в Миронівці, назад так само. Тільки дуже довго, чотири години в сусідню область — ніби до Рахова їхати через всі Карпати Але подивитися на паровози мені завжди цікаво. А коли там буде відомий на всю країну та за межами музей, зможу написати — а я там був, коли все лише починалося.

Це сталося зненацька. Я сидів на конференції і слухав розумні промови, як зателефонував Ярослав Козак і після цього промови стали мені не цікаві. Я рахував варіанти як в понеділок дістатися до Гайворона і назад — бо у вівторок на роботу. І щоб там встигнути покататися на вузькоколійному паровозі. Я не люблю вирушати в дорогу без чіткої картини того, чим я добиратимуся, що їстиму, де спатиму. Утім, до вечора все вияснилося і на наступний день, увечері, я чекав замовленого автобуса на Одеській трасі коло Білої Церкви.

Депо в Гайвороні