27.10.2021 - 18:40
Я уже не пригадаю, як придумав цей маршрут... . Щось там тицяв по картах — як відомо, по картах ходити легко. Придумав піти із Бистриці через Братківську, перевал Околе, Свидовець на Кваси. Потім пізно та безтолково брав квитки, не на самі оптимальні поїзди. Але я все-ж цей похід придумав, спланував і з другом разом то сходили — і вийшло цікаво та неординарно.
Тож сьогодні перша частина нашого походу — з Бистриці через Братківську та перевал Околе. Братківська — вона така сувора як братки із 90-х. Читайте далі усе по порядку.
До Бистриці, а точніше до присілку Климпуші, взяли таксі. Вийшло дорого, бо там препогана дорога. Якби їхали ранішим франківським поїздом, був би шанс дістатися рейсовими автобусами за розумні ціну. Попри те, що їхали легковиком, добиралися довго — більше 2,5 годин. Зате бачили олениху з дитинчам по дорозі. Я навіть щось зняв, але якість відео надто погана. Коротше, рано чи пізно, дісталися ми до точки старту і, поміж хат, пішли на маршрут — хоч і запізно вирушили.
Пішли синім маршрутом, через полонини Вовкани та Братківська. Був вибір, можна було піти і чорним через Гропу. Але чомусь нам підказали йти саме синім — там набір висоти не в одному місці, а розділений на етапи. А по чорному вирубки і дорога могла бути розбита лісовозами. Тут же лише небагато бруду на початку, але початок підйому досить приємний і неважкий.
Досить швидко дійшли до полонини Вовкани. Тут розташовані колиби і, схоже, вони обжиті. Поруч навіть пасся кінь, який до нас привітався. Сюди дорога іще роз'їжджена, а далі лише пішохідна.
Обійшовши декілька повалених дерев, йдемо гарною осінньою стежкою. Хоча, раз перетнули щось схоже на нелегальну вирубку — бо геть не прибране сміття і все захаращене.
По дорозі траплялися завали, але вони нас поки не сильно сповільнювали і я, натхнений швидким підйомом до Вовканів, розраховував пройти усе за графіком, складеним на дивані. Але, через певну зайнятість, я вдома навіть не катався на велосипеді і ноги швидко відвикли від навантажень, тож графік почав буксувати.
Пакетовані обіди то дуже зручно, хоч і дорого. Якщо ви поставили собі на меті пройти якусь складну чи довгу ділянку і не можете витрачати багато часу на таборування та приготування, то це дуже гарний варіант. Десять хвилин щоб нагріти воду на пальнику, десять хвилин щоб запарити і десять щоб з'їсти. За півгодини ноги відпочили і ми ситі йдемо далі. Я думав, що тих порцій буде замало, але в поході я багато не їм бо не лізе.
З полонини Братківська починають відкриватися краєвиди на Центральні та Східні Горгани: Сивулі, Довбушанка, Синяк та Хом'як. Погода пасмурна, але добре, що без опадів.
Після полонини Братківська почалася друга частина підйому: досить коротка, але крута і сама важка. Якщо я йду просто крутий підйом, то іще нічого — я просто роблю малі кроки, відштовхуюся палицями і помалу але підіймаюся. Але якщо на крутому підйомі якісь перешкоди, то це уже стає дуже важко і повільно. Попри це, сюди забралися свині і насвинячили тут.
В зоні лісу були великі завали на стежці, що змушували нас обходити їх по крутому схилу і це забрало мої сили та бадьорість. А годинник то цокає, день у жовтні вже короткий! Коли вийшли із зони лісу почався жереп — густий та міцний, через який потрібно буквально продиратися. Іще він в мокрому снігу, що додає задоволення.
Зробивши ривок, ми вибралися із жерепу на галявинку і думали, що далі із задоволенням підемо на вершину. Але галявинка то короткий перепочинок, а далі знову і знову жереп. Аж до перешийка між Малою та Великою Братківськими. Часом жереп перекриває стежку лише з одного боку, намагаючись скинути туриста зі схилу. Ми буквально робили ривки по двісті метрів.
Черевики та штани показали себе із кращого боку — не промокли абсолютно, а недорога, хоч і мембранна, штормовка — пропустила трохи вологи, тож зверху на вітрі ми довго не затримувалися.
Ми не одні такі пришелепкуваті полізли восени на злу Братківську — приспортивлені пани із explorer.lviv.ua також прийшли з нами. Ми пропустили їх вперед, щоб вони струсили сніг із жерепу. Але вони пішли далі на Гропу і збиралися спуститися донизу тим чорним маршрутом, яким ми не йшли. І десь там на полонині заночувати, бо уже вечір.
Хороша новина — ми прийшли на Велику Братківську і тут показують чарівний захід Сонця над Чорногорою. Погана новина — показують захід Сонця і скоро стемніє, а нам треба терміново дути звідси донизу щоб устигнути по світлому спуститися по крутому схилу без використання ліхтариків.
По Братківській йде адміністративна межа між Івано-Франківською та Закарпатською областями і колишній польсько-чехословацький кордон — той самий, що і на Чорногорі та на Кукулі. Ми перейшли в іншу область. Спуск із Братківської до витоків Чорної Тиси, де ми збиралися ночувати, хоч і без такого злого жерепу, але також не подарунок. А у першій половині, поки ми не скинули висоту, іще-й слизький від мокрого снігу.
Ледве встигли спуститися до настання темряви, але далі йшли з ліхтарями по лісі — добре хоч дорога нормальна і без особливих перешкод. Я вже був втомлений і пару раз ставав на відпочинок, аж нарешті промінь ліхтаря вихопив із темряви дерев'яний туалет — ура, прийшли.
Місце для стоянки коло витоків Чорної Тиси дуже гарно облаштоване лісниками — альтанки, столики, туалети, смітники, стенди. Але увечері ми швидко поставили намета, повечеряли і вклалися спати, а вранці побачили це.
Я закохався у це місце. Я сюди прийду із друзями влітку просто відпочити тут. До витоків Чорної Тиси можна піднятися від села Чорна Тиса по лісовій дорозі. Кажуть, що дорога погана — але там, принаймні, пологий і невеликий підйом, тож можна буде із повним їжі та напоїв рюкзаком сюди прийти.
Поруч невеликий спуск до джерела, названого витоками Чорної Тиси. Я пив воду із Чорної Тиси. Із тої, що в Рахові змиває хати.
Тут таблички різними мовами — українською, румунською, угорською та словацькою — всіх країн, по чиїй території або по кордонах тече Тиса.
Коло джерела також стоять столики — лісники гарно постаралися. Влітку тут напевне дуже багато людей відпочиває, треба прийти раніше, щоб зайняти гарне місце. У жовтні ми тут були самі.
Останній погляд на полонину і йдемо далі — в бік Свидовця. Погода сонячна і ясна, місцями навіть тепла.
За кілометр від витоків Чорної Тиси розташований будинок лісників. Тут межа між Ясінянським лісо-мисливським господарством та Лопушанським. Так, звідси можна прийти в Лопухів та в Усть-Чорну. Карпати звужуються. Власне, я намагався зв'язатися із лісниками на тему ночівлі в цьому будиночку, але вони відповіли, що тут ремонт. Ну добре, на полонині було краще.
За будиночком було трішки накидано рештків вирубки лісу і розбита дорога — бо після прекрасного облаштованого місця, де ми ночували, я вже думав, що лісники святі люди. Але ні, вони звичайні. І наступна наша зупинка — полонина Ріпта Апшинецька, на якій також розташовані колиби. Це уже початок підйому на Свидовець і звідси гарно видно вчорашню Братківську.
Колиба виявилася дуже гарною і видно, що вівчарі тільки недавно спустилися донизу. Двері були відчинені, а на стіні написано прохання бути порядними. Видно, тут іще не зневірилися у порядних туристів, тож залишили колибу відчиненою і тут можна заночувати.
Всередині іще й лежаки є. Хоча, колиба не дуже простора, велика компанія сюди не поміститься. Але як варіант для зимових туристів дуже чудовий. Тільки, на жаль, колиби іноді згорають, як це сталося на полонині Германівка.
На торці колиби навіть розташована невелика крита тераса із лавами та столиком — це був би прекрасний варіант посидіти там увечері. Також тут розташовані декілька господарських будівель, які для ночівлі непридатні. Джерело води поруч із колибою практично не працювало в цю пору, тож доведеться йти в кінець полонини до іншого.
З полонини Ріпта також відкриваються непогані краєвиди на село Чорна Тиса. Взагалі, долина цієї річки часто покривається низькими хмарами в першу половину дня — я то бачив і при підйомі на Свидовець, і при спуску з Чорногори.
Тут ми пройшли половину нашого маршруту. Про другу половину через Свидовець до Квасів я скоро розповім у наступному випуску. Там не буде такого злого жерепу, але будуть гарні краєвиди, демо-зима і золота осінь. Не перемикайтеся.