Туристичний елементаль

1. На Default-горі в принципі нічого робити — там все витоптано, натовпи людей та все завішане прапорами. Але всі туди хочуть раз у житті піднятися — я теж хотів у 2013. А тому цього року, коли захотіли мої товариші, нічого їм не сказав, а пішов разом із ними.

Мене цікавило, наскільки другий підйом із певним досвідом походів буде відрізнятися від першого, що без досвіду. Щоправда, я йшов не із свіжими силами — після епічних забігів на Явірник Горган та Синяк трохи ноги відчувалися — коліна і ступні. Але якщо не підлаштовуватися під темп групи, то йти дуже добре.

За кожною міткою фото та посилання. Іноді декілька посилань. Шкода, що ніяк не можна поєднувати декілька міток, якщо одна подорож захоплює кілька місць. Здогадайтеся, що я закодував кольорами.

1. В Карпатах зовсім не обов'язково кудись далеко і високо дертися, іноді хочеться розслабленої приємної прогулянки. Тоді можна обрати не дуже високі але протяжні хребти, десь на рівні 1100-1300 метрів над рівнем моря. На цій висоті іще навіть є листяні ліси — коротше, висота не відчувається ніяк.

Цей допис я створив більше щоб поділитися фотографіями, що мені подобаються.

1. Забираючись по великих кам'яних брилах на вершину Синяка, я все думав про те, якби їх впорядкувати і красиво там поскладати. А один роботящий чоловік взяв це і зробив. Виглядають впорядковані Ґорґани так:

Чотири роки тому я жив у садибі Богдана Поповича в Микуличині. Господар — каменяр і в нього дуже багато мурованих елементів — стіни, каміни, паркани, навіть двір вимурував. Я тоді подумав, що за кілька років він, певне, домурує іще чогось цікавого. Тому одного спекотного дня, спробувавши три сорти місцевого пива, я подумав, що було б непогано зайти в гості і подивитися на то все. Побачене мене вразило.

1. Досить тягнути гуму, слід йти на цікаві вершини. Цього разу ми з самого ранку поїхали в Буковель, але не для того, щоб потратити багато грошей, а щоб піднятися звідти на гору Малий Ґорґан, а далі про хребту на Синяк. Цей похід був найцікавішим за краєвидами та легкими пригодами.

Географічно ці дві гори утворюють лінію із горою Хом'як, де ми вже були, але їх розділяє полонина Хом'яків, кудою ми будемо повертатися до Татарова

1. Гуцульщина захавала всіх туристів із Криму і не кашляє. Здається, захаває іще більше, якщо приїдуть. (А приїдуть, бо нещодавно поклали чудовий новий асфальт аж до Рахова) Тож сьогодні мова піде про натовпи народу в Карпатах, джипінг та торгівлю. А по горах ми іще походимо згодом.

В принципі, я сам собі злий Буратино, оскільки приїхав у дуже популярне місце Татарів, роздоріжжя між Яремче, Ворохтою та Буковеллю. Наступного разу обіцяю пошукати щось непопсове і малолюдне.

1. Продовжимо наше знайомство із Ґорґанами і сьогодні піднімемося на сусідній із Хом'яком хребет — Явірник. Туди я ходив сам, бо мої компаньйони покотилися до Буковелю купатися в місцевому озері молодості. На відміну від Хом'яка, тут було зовсім обмаль народу, за весь день я зустрів туристів лише тричі. Але гора була значно цікавішою і важчою у підйомі.

Нещодавно я зазнав трішки туризму ногами по Карпатах, про що вам і розповім. Тематикою цього року були Ґорґани — я піднявся на декілька вершин із типовим для цих гір ландшафтом — кам'яними брилами. Це був матрацний туризм: я поїхав із хорошими людьми і проживав у садибі в Татарові. Першою горою, для розминки, був Хом'як, куди я хотів піднятися іще коли відпочивав у Микуличині 4 роки тому.

Цього року я іще не розказував нічого про каяки. Хоча мав уже дві поїздки на Волинь. Перша відбулася наприкінці травня — туди я взяв дві екнш-камери і фрагменти зі сплаву ви могли бачити в їх оглядах. Ну і повне відео я анонсував у Фейсбуці, можете подивитися, але там жанр Slow TV.

Вдруге мене покликали на змагання "Поліська регата 2017". Про нього я чув іще в 2014 році, коли вперше бував у НПП "Прип'ять-Стохід", але тоді великого значення не придав. Взагалі, я туди думав їхати як фотограф, але глянувши у таблицю результатів минулого року, я побачив, що там беруть участь не лише спортсмени, а й просто для задоволення і я цілком здатен вписатися туди. Тому я взяв за комір друга і ми поїхали до Любешова.

Я фотокамери не брав, на телефон не знімав, автор світлин Оля Дарчич-Корець, взято із офіційної пейсбук-сторінки парку.

Заходжу я такий в ресторан Боботі, а там нагороджують. І мене нагородили (на фото не я). Просто треба ходити по правильних ресторанах.

Насправді, це був конкурс туристичних статей від Україна Інкогніта, я туди подав декілька своїх матеріалів і посів третє місце.

Отримав я за це приємні туристичні дрібнички та сертифікат на одноденний тур від УІ. Тепер, читачі, дивіться календар турів і пропонуйте куди поїхати і про що написати. Може й дослухаюся. Як варіант — використати сертифікат як знижку на багатоденний тур.

І на останок — спробуйте вгадати, яка із поданих на конкурс статей зацікавила жюрі? Список додається.

• Млини в Городищі Пустоварівському
• Суворе місто на Дніпрі
• Тут колись були мамонти
• Обухівська Русь
• Бункер лінії Арпада
• Полонинне господарство
• Трішки Івано-Франківська
• Сортирний музей