Туристичний елементаль

Цієї осені я знову відвідав Трахтемирів. Але уже не просто щоб прогулятися, а приєднався до доброї справи — небайдужі люди прибирали сміття на Зарубинецькому мисі.

Історія буде коротка, фотографій небагато, адже там нічого принципово не змінилося, а я вже публікував минулого року випуск по цих місцях.

Формально в цьому місці — регіональний ландшафтний парк Трахтемирів. Фактично його тут не видно — лише в місці згорілої мисливської садиби поставили будиночків і загородилися шлагбаумами.

По дорозі із Сокиринців до Качанівки ми завітали до Тростянця — там напевне, найпопулярніший об'єкт із цих трьох, судячи із кількості відвідувачів. Тож сьогодні піде мова про Тростянецький дендропарк.

На шляху до Качанівки ми відвідали іще два цікавих об'єкти, про які можна розказати окремо. Це садиба Галаганів в Сокиринцях та Тростянецький дендропарк. Ми не ночували в цих місцях, часу провели менше, тому фотографій буде менше. Почнемо ми із Сокиринців і залитого сонцем ландшафтного парку коло палацу.

Я мріяв заночувати на території якогось цікавого об'єкта з метою поробити фотографії у вечірньому, нічному та ранковому світлі, заморочитися до ладу над цікавими кадрами. Зокрема, думав як би це домовитися про ботсад Фоміна чи замок Паланок, але поки не займався цим питанням. Аж ось зовсім зненацька випала нагода заночувати на території одного із найвідоміших парків в Качанівці.

Про те, що я буду тут ночувати, не знав до останнього моменту, коли мікроавтобус заїхав на територію парку, ми висадилися прямо в його центрі і пішли заселятися в один із службових будиночків. Хоча, ця можливість офіційна — там є готельні номери і розцінки на них. Плати і ночуй. На території є кафе та магазин з нормальними цінами, там можна жити.

У цьому випуску ви побачите фотосесію у вечірньому, нічному та ранковому світлі, а денна екскурсія із інформацією про парк та палац буде в наступному.

Папірня — напевне найцікавіше, що є в Радомислі. Там вам покажуть процес виготовлення паперу за старими технологіями, навіть дадуть спробувати самостійно, а майстер не згадує Ольгу Богомолець раз у декілька речень — він, здається, її ні разу не згадав. Тому я виніс папірню в окрему розповідь.

Лаврська папірня була створена в 1612 році і була третя в Україні. Перші дві — в Острозі та Львові, належали католикам і не горіли бажанням ділитися папером із православними. Тому Лавра запросила майстрів-бернардинців із Німеччини та відрядила своїх ченців їм у помічники.

Мої друзі вихваляються відвідинами маловідомих, важкодоступних та інших непопсових місць, я ж напишу про замок Радомисль — напевне, найпопсовіше місце із відвіданих мною цього року. В цьому воно, певне, переплюнуло Паланок попри меншу розкрученість. Але комусь треба було туди з'їздити, познімати та описати побачене.

Власне, потрапив я туди із колегами в корпоративній поїздці, самому туди добиратися громадським транспортом мені незручно і довго. Об'єкт знаходиться в Радомишлі, це півгодини їзди від Житомирської траси по веселій місцевій дорозі.

Я потрусив по засіках і віднайшов іще трішки фотографій літнього туризму. Під час подорожі по Волині ми заскочили до Рівненського зоопарку і він виявився досить цікавим. Хоча, я в таких установах буваю мало, порівнювати майже ні з чим. У Київському був іще в першому класі. Недозоопарк в Олександрії не рахую. А Золотий фазан більше спеціалізується на пташках.

Залишки самі солодкі. А я публікую залишки літніх туристичних фотографій і скоро на моєму сайті буде пауза і тиша. А, взагалі, похід вихідного дня на Явірник я і не думав викладати: по перше, я там був минулого року, по друге моя компанія знищила багато алкоголю. Але на їх прохання все ж напишу.

Хоча, минулого року, коли я тут був вперше, то висловлював бажання заночувати в цьому місці — настільки мені воно сподобалося. Я навіть думав вранці вилізти і познімати світанок, як на Свидовці — але не склалося через хмари та проливний дощ. Зате я знаю, що в мене хороший намет — з минулого року я ним задоволений як слон.

Більша частина фотографій від Інни, яка ходила з нами — я тоді знімав мало.

Це сталося зненацька. Я сидів на конференції і слухав розумні промови, як зателефонував Ярослав Козак і після цього промови стали мені не цікаві. Я рахував варіанти як в понеділок дістатися до Гайворона і назад — бо у вівторок на роботу. І щоб там встигнути покататися на вузькоколійному паровозі. Я не люблю вирушати в дорогу без чіткої картини того, чим я добиратимуся, що їстиму, де спатиму. Утім, до вечора все вияснилося і на наступний день, увечері, я чекав замовленого автобуса на Одеській трасі коло Білої Церкви.

Олика не дуже зручна логістично, особливо увечері, проте наявність в ній цікавого замку змусила двох мандрівників туди попхатися. Я навіть вперше спробував секс автостоп. Селище знаходиться осторонь від траси Рівне-Луцьк, до нього веде дорога довжиною кілометрів шість. Якщо з боку Луцька іще можна знайти маршрутки, то з боку Рівного щось там є, але про це не знають навіть водії громадського транспорту. Тим не менше, селище досить велике, має навіть відділення банку та кур'єрської служби. Як ми туди добиралися і виїжджали то окрема історія, наразі я розкажу вам про замок Радзивілів.

Відразу перепрошую за якість знімків — фотографував на телефон, щоб менше привертати увагу санітарів.