Туристичний елементаль

Повертаючись із Чорткова додому, ми заїхали до Меджибожа у замок, що тут розташований. Локація неподалік від траси, тож добирання досить зручне за винятком дещо подільських доріг по місцевості. Власне, після відвіданих у попередні дні замків, які або закриті, або дуже поруйновані, цей був досить цікавим для мене і для моїх друзів.

Назва Меджибіж, чи Межибіж пішла від того, що село розташоване між річками Південний Буг та Бужок — неподалік від замку вони зливаються. Я тут уже бував, але то було дуже давно — більше десяти років тому. Я тоді знімав відео на древню камеру із телевізійною роздільною здатністю, тому показати нічого.

Сьогодні невеликий підсумковий допис по Чорногорі — уже без фотографій, суто практичні нюанси на випадок, якщо ви самі захочете пройти цей маршрут чи його частину.

Продовжую свою розповідь про похід Чорногірським хребтом і сьогодні заключна її частина. І з одного боку я ніби й находився, вже хочу в цивілізацію — душ, ліжко і їжа за столом. Але з другого боку я розумію, що скоро покидаю гори, а в такому разі мені завжди стає трішки сумно. А з третього боку ... про це я розкажу згодом.

Тож сьогодні ми підіймаємося на Петрос і спускаємося, спускаємося, спускаємося ... аж поки в очах не потемніє, а на ранок знову спускаємося і таки доходимо до Квасів.

Продовжуємо нашу подорож Чорногірським хребтом і в цьому випуску ми йдемо самою людною частиною маршруту, а я продовжую роздуми на природоохоронні теми — про заповідники, нацпарки, казуальних підкорювачів вершин та дядьків у будці зі шлагбаумом, які усіх "обілечують" і яких ми цього разу не зустрічали.

Також сьогодні у нас буде вечір із найкращими краєвидами та найсмачнішою джерельною водою.

Продовжуємо мандрувати Чорногірським хребтом — у минулому випуску ми дісталися до обсерваторії і далі продовжуємо дорогу Закарпатським туристичним шляхом. Сьогодні розкажу про наступну ділянку шляху і про іще два двохтисячники, тож ходімо.

Я давненько хотів пройти весь Чорногірський хребет від початку до кінця. Хоча до цього я уже бував на Говерлі та на Попі Івані, проте інші вершини тут я не ходив. Цього літа я нарешті зібрався туди. Мав іти з друзями, але вони відпали незадовго до походу. На щастя, знайшлася туристка, якій теж це виявилося цікавим, інакше йшов би сам.

Хоч похід і був запланований на середину літа, а маршрут — популярний, витоптаний та очевидний, але ходити в гори самому все-ж небажано із міркувань безпеки. Та-й я не вважаю себе інтровертом і соло не дуже люблю.

Тож у цьому та наступних випусках я ділюся самими ласими шматками із пирога вражень про мій літній похід Чорногорою. Початкова ідея була пройти хребет без єдиного траверсу, проте із напарницею було досягнуто компромісу відвідати усі двохтисячники, інші-ж вершини могли траверсувати. Також я не ходив досі в такі тривалі автономні походи і хотів побачити, як то мені буде.

1. До Чорткова ми приїхали увечері і там ночували. Вранці ж вирушили погуляти по місту. Це є останній обов'язковий пункт в програмі — по дорозі додому ми заїдемо іще в пару точок, але про то напишу пізніше.

1. Наступною зупинкою у нашій подорожі Тернопіллям було місто Теребовля: тут із цікавинок ми відвідали замок. Іще пройшлися трохи центральними вулицями, вони ніби і старі, але такого цілісного образу, як у Бучачі немає, тож сьогодні тільки про замок.

1. Продовжуємо кататися Тернопіллям, сьогодні у нас селище Микулинці. В ньому є Троїцький костел, замок та палац графів Реїв, а ще Микулинці розташовані по дорозі з Тернополя на південь, тож заїхати сюди дуже зручно. А ще тут є броварня із Микулинецьким, але так як у нас із Тернополя їхало пів багажника "Опілля", то туди ми вже не зазирали.

1. Писати про Карпати мені цікавіше. Тож сьогодні буде про дводенний похід вихідного дня по Горганах. Маршрут пролягав із Бистриці попід Боярин та Негрову через полонину Рущину, хребет з Сивулями, полонину Боревку, Ігровець, Високу і закінчувався у Старій Гуті. Похід був цікавим, Горгани нудьгувати та розслаблятися не дали.