Туристичний елементаль

П'ять років тому мене покусали каякери я вперше сів у байдарку. З того часу водний туризм мене дуже зацікавив, тому я вирішив відзначити цю дату святковим сплавом. Покликав усіх причетних друзів, але, на жаль, зголосився лише один. Для сплаву я обрав річку Раставиця від села Шамраївка до впадіння в Рось. Цей маршрут дуже простий і матрацний: точка старту знаходиться коло траси Біла Церква — Сквира, а фінішувати можна будь де, адже по обидва береги села із регулярним автобусним сполученням. Тим не менше, маршрут дуже мальовничий. І почали ми буквально в лісі: після дощів поблукали в рукавах річки, пройшовши невеличку затоплену ділянку з деревами.

1. Взимку, відвідавши парки природи Беремицьке, я захотів повернутися до нього в теплу пору року. Для того щоб самому, без групи, пройтися по всій території і, не поспішаючи, насолодитися краєвидами. Спочатку я хотів зробити це в квітні, коли зелень тільки-тільки з'являється, проте не склалося і я приїхав сюди на два дні на початку червня.

Продовжуємо тему водного туризму і цього разу в нас похід через Канівське водосховище від Канева до села Григорівка на Трахтемирові і назад. І якщо попередня подорож була мокрою, то цього разу було сонячно і я обгорів попри одяг та головний убір.

Взагалі то я спочатку хотів нижче Канева по мальовничих островах, але все перегралося і ми пішли по водосховищу. Заодно спробував, наскільки придатна надувна байдарка для великої води. А ще спробував дорогі весла Aqua-Bound, про які трохи розкажу.

1. Після довгої перерви я знову пишу в свій затишний журнальчик і вже настало тепло, тож час переходити до водного туризму. Як я обіцяв, цього року його буде багато. Почнемо ми із сплаву Сіверським Донцем по території Балаклійського та Ізюмського районів Харківської області, що тривав чотири дні.

Коли я вперше був у Гайвороні, то побачив цікаву гранітну вежу і згадав, що тут є цікаві будинки з граніту. Тому я зробив собі помітку іще раз сюди повернутися. Така нагода випала після відвідання Кармелюкового Поділля — вранці ми сіли на вузькоколійний поїзд від Жабокрички і мали задоволення майже дві години їхати в теплому ламповому вагоні Pafawag.

1. Продовжимо знайомство із національним природним парком "Кармелюкове Поділля" і сьогодні у випуску рекреація, екологічна освіта, історія та архітектурні пам'ятки.

1. До національного природного парку "Кармелюкове Поділля" я хотів потрапити іще минулого року, але щось не склалося. Доїхати із Києва туди легко — ходить прямий автобус до Чечельника. Але локації парку розташовані по навколишніх селах і для їх відвідання треба свій транспорт. Можна було би назбирати народу на цілий мікроавтобус, тільки я не знав, які там дороги — Поділля славиться своїми напрямками. Думав про велопокатушки, але це треба бути дещо більш тренованішим.

Цього року національний парк влаштував прес-тур, в якому максимально показав свої принади. Цілий день, зранку до темна, ми їздили по локаціях. Побачили дуже багато — за насиченістю оглянутими об'єктами день поступається хіба що мандрівкою околицями Конотопа (архітектурні пам'ятки, читати раз, два, три). Фотографій маю багато, розповідь поділив на три частини. І в цьому випуску я розкажу про природні об'єкти національного парку та покажу гарні краєвиди.

Про харківський музей історії Південної залізниці мало що розказують — я думав, що там немає чого й дивитися. Проте знаходиться він дуже близько від залізничного вокзалу, а в мене до поїзда лишався час, тож я вирішив відвідати цей музей.

Дивитися тут є що — експозиція значно багатша за той музей, що тулиться за 14 платформою Київ-Пасажирського. Більше того, вхід безкоштовний. Але, на відміну від київського музею, тут не можна залазити всередину експонатів. Декілька вагонів відкривають під час екскурсії, але на неї вже не було часу до закриття музею.

Донедавна самою східною точкою, відвіданою мною, була річка Самара, тепер географія моїх подорожей розширилася трохи далі. До Харкова я хотів понаїхати давно і нарешті це сталося.

В місті я був два дні, відвідав більшість із запланованих точок, хоча якщо відвідувати музеї, то можна зробити програму і на три дні — дивитися тут є що. Відвідані локації знаходяться переважно в центрі міста і їх можна обійти пішки, хоча є декілька, куди треба під'їхати.

1. Я до телебачення ставлюся негативно і переважно його не дивлюся. Тобто, я пасивний телеглядач, як є пасивні курці — дивлюся краєм ока, коли хтось із домашніх увімкнув. Іноді прошу вимкнути, коли показують вже крайній треш. Але подивитися на музей телебачення хотів давно. Але туди треба назбирати компанію, оскільки індивідуальна екскурсія то трохи задорого.

Утім, назбирати компанію для мене часто проблема, тож я упав на хвіст до інших, тож сьогодні в програмі музей телебачення, телестудія та гарні види із київського телецентру Олівець. Не перемикайтеся. Майже чотири роки тому я вже побував на радіо, але там було зовсім по іншому.