Туристичний елементаль

Після нецікавого Дубенського замку ми попрямували до іншого, значно цікавішого місця — Тараканівського форту. По карті він знаходиться зовсім поруч — через Дубно, за городами. Але йти спекою через усе місто, а потім полем, ми не хотіли, тому знайшли на автостанції автобус в тому напрямку і під'їхали за село Тараканів.

Форт виявився для мене досить цікавим, що я навіть почитав деякі наукові джерела про нього. І тому, попри невелику кількість фотографій, в матеріалі буде багато пізнавального тексту. Одне із джерел — книга Петра Савчука "Дубенський форт", написана після вивчення великої кількості архівних документів. Проте, окрім реально корисної та цікавої інформації, вона містить багато води, наприклад біографії офіцерів, рапорти про те, хто чистив туалети та димарі і хто коли набухався у самоволці і кого обізвав дурнем.

1. До Дубно я планував навідатися з початку року, коли не вийшло зробити вояж замками львівщини. Місто зручне логістично для одноденного відвідання, можна дістатися або поїздом Лисичанськ-Ужгород, або ще простіше — через Луцьк або Рівне (квитки легше купити). Проте поїздка видалася дводенною, тому, окрім Дубно, ми відвідали іще декілька цікавих місць Рівненщини. Але про все по порядку.

Сплав річкою Случ на другий день дуже відрізнявся від вчорашнього Корчика — широке русло без завалів, проте із камінцями, порогами, мальовничими берегами та руїнами замку. По суті, я отримав два різних сплави в одному. Маршрут другого дня складав також десь двадцять кілометрів.

Наперед прошу вибачення за якість знімків — фотографував телефоном у герметичному захисному чохлі. Стартували ми досить пізно, довго збиралися, тому коли мій екіпаж сів у байдарку, то певний час ліниво веслували посеред русла, чекаючи інших. Тут виявили, що на Случі багато каміння і в травні воно все було підводним.

Хоч я вам і обіцяв писати про рівненщину, проте сьогодні у випуску буде каякінг. Каякінг на рівненщині. Я вам розповім про дводенний сплав річками Корчик та Случ, від села Сторожів (коло міста Корець) до Губкова, де відомі руїни замку. Сьогодні мова йтиме про перший день і він був веселий.

1. На відміну від ландшафтних дендропарків Софіївка та Олександрія, ботанічний сад імені О. В. Фоміна з самого початку був створений як науковий. Сад належить КНУ ім. Шевченка (як обсерваторія в Лісниках та Канівський заповідник) Наразі він виконує і функцію громадського простору, тому розділений на дві частини — загальнодоступну і закриту, наукову. Утім, потрапити можна і в другу, записавшись на екскурсію. Їх проводять регулярно, при вході навіть висить розклад.

Після екскурсії вас відразу ніхто виганяти не буде, можна трішки прогулятися і пофотографувати. Більше того, на сайті саду написано, що можна домовитися щоб прийти і познімати. Можна і весільну фотозйомку провести. Коротше, закрита частина вона не така вже й закрита. Цікаво, чи можна напроситися на ніч?

Всі звикли, що Nikon — це велика чорна дзеркалка. Важка, ергономічна, надійна, гарно знімає, має великий парк оригінальної і сумісної оптики та аксесуарів. Звісно, вони випускали й лінійку Nikon 1, камери в якій мають свої цікаві сторони — але вона стоїть окремо і не дуже зайшла. Тому цього разу виробник підійшов дуже серйозно до створення нових бездзеркальних камер і напередодні влаштував пафосну всесвітню презентацію нового сімейства фототехніки Z-system: байонет, фотокамери та об'єктиви.

1. Я давно хотів потрапити до Верховини і цього року в мене випала чудова нагода — між двома карпатськими походами вихідного дня, щоб не повертатися додому і назад, я собі організував екскурсійну програму. Нещодавно я вже писав про Хуст, а наступний пунктом моєї подорожі стала гуцульська столиця Верховина.

Раніше я думав, що мені потрібен світлий об'єктив із фіксованою фокусною відстанню на 35 чи на 50 міліметрів. Я би ним робив боке і дуже різкі знімки. Але для 16МП матриці із низькочастотним фільтром у моїй фотокамері цілком вистачає різкості тої оптики, що я маю. А художні фото мені якось не зайшли. І тут я взяв у представництва Nikon одне особливе скло.

Повитиравши всі порохи в стратегічних бомбардувальниках полтавського авіамузею, ми вирішили трохи оглянути місто. Огляд вийшов і справді коротким, бо потяг додому вирушав о 18-й, а ще схотіли пообідати. Але архітектура в центрі трапляється цікава.

Ми вже з вами відвідували астрономічну спостережну станцію в Лісниках, але тоді було багато студентів, які виконували лабораторну роботу і я близько до процесу спостережень не торкався. Та цього разу ми були лише удвох, я і Андрій Сімон, який виконував фотометрію зірок для своєї наукової роботи. Тому він встиг мені дещо показати і розказати детальніше про технологію фотографування зірок. Робота відбувалася на телескопі АЗТ-8 із діаметром головного дзеркала 700 міліметрів.