Туристичний елементаль

1. У попередні роки я неодноразово відвідував виставку залізничного моделювання Train Hobby Days, організовану дуже захопленими пряморукими людьми. Експозиція була сформована зі з'єднаних макетів її учасників, для яких моделювання є хобі. Макети були різноманітними за країною та часом, так само як і рухомий склад і на виставці ми бачили збірну солянку.

Проте цього разу дуже захоплені пряморукі люди вирішили зробити все значно серйозніше — великий постійний макет, присвячений Україні. І перетворили це із хобі на роботу, для чого заснували організацію Miniland.UA з юридичною особою, офісом, майстернею та кавомашиною на кухні.

Почитати дописи про виставки: 2016, 2017, також я відвідував їх у 2019, але окремого допису не робив. Сьогодні я розкажу про відвідання майстерні Miniland.UA та познайомлю вас із процесом побудови найбільшого в Україні макету України в масштабі 1:87.

Я вже писав про те, що мені подобається Дніпро в тих місцях, де він не покритий водосховищем і має наближене до природного русло. Цього року я планував пройтися байдаркою від Києва до Ржищева, але зі зрозумілих причин це не вийшло. Тож мені була за радість невелика прогулянка коло Києва — зате в золоту осінь, хоч із туманом. В цьому випуску ми катаємося на яхті від Вишгорода до острова Великий, гирла Десни і назад.

1. Після кількох місяців сидіння вдома я таки наважився знову виїхати кудись далеко у подорож, для чого навіть назбиралася маленька компашка. Вирішили пройтися по полонині Красна від Колочави до Усть-Чорної. Полонина Красна є частиною Закарпатського туристичного шляху, як і сусідній Свидовець, по якому я ходив, та полонина Боржава. Був я також у Колочаві, але взимку і далеко в гори ми тоді не ходили.

В цьому випуску я розкажу про те, як я готую бограч — простий рецепт та деякі нюанси.

Після того, як я декілька разів пригощав ним друзів, у мене стали просити рецепт. Але скинути якесь одне чи пару посилань я не можу, бо перед тим, як готувати, вивчив багато джерел — як текстових, так і відео. Також я консультувався із різними людьми

Власних фотографій не маю, так як під час готування ніколи було толком знімати, тож фото для ілюстрації попросив у Богдана Калініна.

Застереження до статті

Я не є крутим кулінаром і, тим паче, спеціалістом із закарпатської та угорської кухонь. Мій бограч не претендує на правильність та канонічність. Він однозначно кращий за те, що я пробував у мукачівському кафе і подобається моїм друзям. Утім, конструктивна критика та підказки приймаються.

Ви можете знайти складніші рецепти, наприклад на сайті Ігоря Меліки, але як по мені час приготування до 6-7 годин то занадто. Я готував до 4 годин.

1. Засидівшись вдома більше двох місяців і пропустивши купу запланованого туризму, я нарешті повертаюся до активного життя. Поки що без використання громадського транспорту, недалеко від дому. Я давно хотів сплавитися по Росі вище за течією від Білої Церкви. Тож сьогодні у випуску — дводенний водний похід від Володарки до греблі в селі Глибічка коло Білої Церкви.

За великим рахунком, можна було би дійти до самої Білої Церкви, але нижче греблі я багато катався і там мені все знайоме. А сама гребля досить незручна в обносі, тож я вирішив нею закінчити.

Маршрут, в загальному, не нудний — були обноси і проводки. Загальна дистанція — приблизно 38,5 кілометри, а якщо йтимете до міста — накиньте іще 10-12. Частина маршруту — не для низької води.

Потихеньку розгрібаю необроблені відео. Ось вересневий похід на Чорногору.

Текстова версія тут. В наступному відео Дунай.

В лютому, дивлячись як під сонцем на газоні починає пробиватися свіжа, соковита трава, я раптом збагнув, що зима не буде і помацати сніг мені не світить. Я в грудні трішки бачив сніг на Ліснівському хребті, але то було так, косметично. Хочеться багато снігу, щоб замети і показували красиві, казкові краєвиди. Тож довелося знову їхати в Карпати, благо в лютому його там насипали щедро.

Тож ця розповідь знову про зимові Карпати, але цього разу серйозніші і вищі. Із Колочави я знав, що по снігу в гору йти важко-важко, особливо із моєю підготовкою, тож мене в першу чергу цікавило, як я туди взагалі видеруся. І чи спущуся назад своїм ходом.

Відеоверсія допису про літній похід Дніпром.

Час підводити підсумки туристичного 2019 року. Він видався скромнішим за 2018, утім також є що згадати. Зокрема, набула розвитку тема водного туризму і я брав участь у п'яти водних походах. І закривав сезон аж у листопаді.

Кінець 2019 року в мене вийшов дуже млявим щодо туризму. На жаль, нічим хвалитися, та й з середини осені особливо не було часу на покататися. Тож я вирішив все таки вибратися в Карпати — ну хоч кудись, із друзями. Друзі не були в Татарові та околицях, я там був, тому все показував. Найбільш позитивним для мене в цій подорожі була наявність друзів сама по собі. Тож сьогодні у випуску невеличкий матрацний виїзд та прогулянка околицями Татарова.