Туристичний елементаль

1. Продовжуємо гуляти Кам'янцем-Подільським і сьогодні у нас фортеця. Я тут теж раніше був, можливо дещо пам'ятаю із тої екскурсії, але дуже-дуже мало. Тому невеликі книжечки, придбані у туристично-інформаційному центрі історико-культурного заповідника, на моє переконання, значно корисніші, бо дозволяють переварити усю інформацію вдома.

До слова, за час перебування в Кам'янці-Подільському, пару раз чув пропозиції екскурсії, але і чув, як кисло гіди розказують свої екскурсії відвідувачам, тож ні. Може я не дізнаюся декілька цікавих фактів, чи міських легенд, може пропущу якийсь напис латиною на стіні вежі — але, попри це, я дізнався і так багато нової інформації.

1. Оглянувши Хотинську фортецю спереду та зсередини, зазирнемо по той бік мурів. Часу було іще достатньо, остання маршрутка на Кам'янець Подільський, де я маю заночувати, аж о 18-й. Чому би не глянути, що з боку Дністра та не пройтися до Ясської брами.

1. У Хотині я був більш ніж десять років тому. Тоді я їхав з організованою групою (а інакше і не вмів): за день ми проскакали Кам'янець Подільський із фортецею, Хотинську фортецю і ще-й встигли увечері в Меджибіж. Хоч у нас був хороший гід, проте із тої екскурсії я не запам'ятав майже нічого. Тож вирішив повернутися сюди самостійно — благо, логістика досить проста і все працює. Без групи, без гіда — тільки я, фортеця і моя камера. І мені сподобалося. Перший день — Хотин, другий — Кам'янець.

Якщо ви побачили у заголовку "частина 1: як її показують екскурсантам" і подумали, що буде неекскурсійна частина ІІ — то ви праві. Часу я мав достатньо і облазив фортецю з усіх боків, тож маю що показати і на другий випуск.

Хороші новини: я нарешті поробив усе відео по Дунаю за жовтень 2019. Якість операторської роботи та монтажу буе, але можна побачити деякі моменти, відсутні у текстових випусках. Наразі доступні три відео, четверте — про липованську рибну кухню — чекає автоматичної публікації в цю п'ятницю о 18:00.

Також затіяно нову подорож на найближчий час, можливо щось вийде і в грудні. Не перемикайтеся.

1. Продовжимо далі наш ознайомчий забіг Тернопіллям і сьогодні я розкажу про мою помилку в плануванні подорожі. Полягає вона в тому, що Бучач, який географічно знаходиться дещо скраєчку від усіх запланованих на другий день міст, я залишив на останок. Але коли ми в'їхали туди то зрозумів, що з нього треба було починати — чи може навіть тут заночувати.

41. Продовжимо нашу подорож осіннім Дунаєм. В попередньому випуску ми дегустували вино, глянули на місто Вилкове і трішки позирили на румунський беріг із човна. Сьогодні ми попрямуємо на нульовий кілометр, оглянемо рукави дельти Дунаю та погуляємо на човнах по Вилково та околицях. Також побачимо шматочок Міжрічинського парку.

1. Сьогодні я розкажу про подорож із жовтня у вересень в складі організованої туристичної групи. Подорож у дельту Дунаю — я декілька років не хотів туди їхати через рибне меню, а цього разу мені пояснили, що рибу замовляти не обов'язково, тож я зібрався поїхати. І в цьому випуску я розкажу про виноробство, канали та єрики Вилково, трішки про Дунай, а також покажу гарні нічні та ранкові фото.

Зараз йде мова про перетворення Бессарабії в аналог Закарпаття у туристичному плані. Відкриваються зелені садиби, розвиваються традиційні промисли та ремесла, будують бази та готелі щоб приймати гостей. Так само як і Закарпаття, Бессарабія мультинаціональна — тут живуть українці, росіяни, молдовани, румуни, болгари. Немає, щоправда, замків (хіба що Білгородський, до якого я ніяк не дістануся) проте є дуже гарна дельта Дунаю. Садиби теж дещо схожі — акуратні, доглянуті, із квітниками та виноградниками, лишень немає таких хоромів, як у Нижній Апші.

1. Взимку, відвідавши парки природи Беремицьке, я захотів повернутися до нього в теплу пору року. Для того щоб самому, без групи, пройтися по всій території і, не поспішаючи, насолодитися краєвидами. Спочатку я хотів зробити це в квітні, коли зелень тільки-тільки з'являється, проте не склалося і я приїхав сюди на два дні на початку червня.

1. До національного природного парку "Кармелюкове Поділля" я хотів потрапити іще минулого року, але щось не склалося. Доїхати із Києва туди легко — ходить прямий автобус до Чечельника. Але локації парку розташовані по навколишніх селах і для їх відвідання треба свій транспорт. Можна було би назбирати народу на цілий мікроавтобус, тільки я не знав, які там дороги — Поділля славиться своїми напрямками. Думав про велопокатушки, але це треба бути дещо більш тренованішим.

Цього року національний парк влаштував прес-тур, в якому максимально показав свої принади. Цілий день, зранку до темна, ми їздили по локаціях. Побачили дуже багато — за насиченістю оглянутими об'єктами день поступається хіба що мандрівкою околицями Конотопа (архітектурні пам'ятки, читати раз, два, три). Фотографій маю багато, розповідь поділив на три частини. І в цьому випуску я розкажу про природні об'єкти національного парку та покажу гарні краєвиди.

1. Я до телебачення ставлюся негативно і переважно його не дивлюся. Тобто, я пасивний телеглядач, як є пасивні курці — дивлюся краєм ока, коли хтось із домашніх увімкнув. Іноді прошу вимкнути, коли показують вже крайній треш. Але подивитися на музей телебачення хотів давно. Але туди треба назбирати компанію, оскільки індивідуальна екскурсія то трохи задорого.

Утім, назбирати компанію для мене часто проблема, тож я упав на хвіст до інших, тож сьогодні в програмі музей телебачення, телестудія та гарні види із київського телецентру Олівець. Не перемикайтеся. Майже чотири роки тому я вже побував на радіо, але там було зовсім по іншому.