Туристичний елементаль

1. Оглянувши Хотинську фортецю спереду та зсередини, зазирнемо по той бік мурів. Часу було іще достатньо, остання маршрутка на Кам'янець Подільський, де я маю заночувати, аж о 18-й. Чому би не глянути, що з боку Дністра та не пройтися до Ясської брами.

1. У Хотині я був більш ніж десять років тому. Тоді я їхав з організованою групою (а інакше і не вмів): за день ми проскакали Кам'янець Подільський із фортецею, Хотинську фортецю і ще-й встигли увечері в Меджибіж. Хоч у нас був хороший гід, проте із тої екскурсії я не запам'ятав майже нічого. Тож вирішив повернутися сюди самостійно — благо, логістика досить проста і все працює. Без групи, без гіда — тільки я, фортеця і моя камера. І мені сподобалося. Перший день — Хотин, другий — Кам'янець.

Якщо ви побачили у заголовку "частина 1: як її показують екскурсантам" і подумали, що буде неекскурсійна частина ІІ — то ви праві. Часу я мав достатньо і облазив фортецю з усіх боків, тож маю що показати і на другий випуск.

Хороші новини: я нарешті поробив усе відео по Дунаю за жовтень 2019. Якість операторської роботи та монтажу буе, але можна побачити деякі моменти, відсутні у текстових випусках. Наразі доступні три відео, четверте — про липованську рибну кухню — чекає автоматичної публікації в цю п'ятницю о 18:00.

Також затіяно нову подорож на найближчий час, можливо щось вийде і в грудні. Не перемикайтеся.

У цьому випуску я поділюся своїм досвідом із використання інформаційних технологій для підготовки до подорожі та під час її проведення: як по горах, так і по рівнинній території. Він включає в себе як онлайн-сервіси, так і додатки, що працюють автономно, без підключення до інтернету. Мій перелік не є вичерпним — я знаю, що існую багато інших рішень.

Я був на Свидовці у 2018 році і він тоді мене вразив краєвидами. Піднімаючись на хребет, з певного моменту, починаєш відчувати себе ніби в іншому світі — усе земне життя із його проблемами та турботами лишається там, знизу. А ти, ніби, десь на Олімпі і це важко описати словами та не всім дано відчути.

Проте три роки тому ми піднялися сюди на підйомнику і ходили зі свіжими силами, тож Свидовець мені запам'ятався прогулянкою по міському парку. Ми налегко зганяли від витягів на Близницю Велику, а потім, до кінця дня, залюбки пройшли половину хребта і знайшли прекрасне місце для ночівлі. Зараз же у мене за спиною була сувора Братківська Велика, а перед нами — досить крутий підйом на гору Татаруку, яка вже є частиною Свидовця.

Я уже не пригадаю, як придумав цей маршрут... . Щось там тицяв по картах — як відомо, по картах ходити легко. Придумав піти із Бистриці через Братківську, перевал Околе, Свидовець на Кваси. Потім пізно та безтолково брав квитки, не на самі оптимальні поїзди. Але я все-ж цей похід придумав, спланував і з другом разом то сходили — і вийшло цікаво та неординарно.

Тож сьогодні перша частина нашого походу — з Бистриці через Братківську та перевал Околе. Братківська — вона така сувора як братки із 90-х. Читайте далі усе по порядку.

Одну із ночей нашої подорожі Тернопіллям ми провели у Тернополі. Я це місто, саме по собі, до програми не включав — просто там знайшли готель, та й він був по дорозі. Колись друзі мені говорили про те, що у самому Тернополі особливо нічого цікавого немає, бо все в області, тому я так і спланував.

З одного боку, тут дійсно немає такої пафосної австро-угорської архітектури, як у Львові, немає замку як в Луцьку, проте після невеликої вранішньої прогулянки я вважаю, що місто достойне більшого, аніж просто переночувати в ньому.

Ніч на хребті була теплою. Тільки вітер трохи шарудів по сусідньому намету, що стояв без розтяжок. Я, розраховуючи на вересневу погоду, взяв свій новий осінній спальник та термуху для сну і в результаті спав напіввідкритим. Але навів будильник на схід сонця — раз уже стоїмо на висоті, значить треба не проґавити гарних краєвидів.

У вересні затіяв я сходити по Верховинському Вододільному хребту — той, який розділяє Львівську та Закарпатську області. В тих місцях Карпат я іще практично не був. Але тут досить проста логістика: до точки старту доїжджаємо поїздом, а точка фінішу недалеко від Воловця, що зручно. Також цей маршрут розрекламований на туристичних сайтах як дуже простий для походу на два вихідні попри свою протяжність. Тож я зібрав невелику компанію і ми пішли.

В цьому місці я зазвичай застеляв постіль або вечеряв, коли їхав у Карпати. Або тільки прокидався, коли їхав із. Або взагалі минав по об'їздній гілці, коли їхав у напрямку Ужгорода. Але це місце достойне більшого. Достойне щоб спеціально сюди зазирнути і оглянути. Сьогодні показую один із найкрасивіших залізничних вокзалів України — Козятин 1.