Сплав річкою Случ на другий день дуже відрізнявся від вчорашнього Корчика — широке русло без завалів, проте із камінцями, порогами, мальовничими берегами та руїнами замку. По суті, я отримав два різних сплави в одному. Маршрут другого дня складав також десь двадцять кілометрів.

Сплав по Случу

Наперед прошу вибачення за якість знімків — фотографував телефоном у герметичному захисному чохлі. Стартували ми досить пізно, довго збиралися, тому коли мій екіпаж сів у байдарку, то певний час ліниво веслували посеред русла, чекаючи інших. Тут виявили, що на Случі багато каміння і в травні воно все було підводним.

Хоч я вам і обіцяв писати про рівненщину, проте сьогодні у випуску буде каякінг. Каякінг на рівненщині. Я вам розповім про дводенний сплав річками Корчик та Случ, від села Сторожів (коло міста Корець) до Губкова, де відомі руїни замку. Сьогодні мова йтиме про перший день і він був веселий.

Корчик

1. На відміну від ландшафтних дендропарків Софіївка та Олександрія, ботанічний сад імені О. В. Фоміна з самого початку був створений як науковий. Сад належить КНУ ім. Шевченка (як обсерваторія в Лісниках та Канівський заповідник) Наразі він виконує і функцію громадського простору, тому розділений на дві частини — загальнодоступну і закриту, наукову. Утім, потрапити можна і в другу, записавшись на екскурсію. Їх проводять регулярно, при вході навіть висить розклад.

Наукова частина ботанічного саду Фоміна

Після екскурсії вас відразу ніхто виганяти не буде, можна трішки прогулятися і пофотографувати. Більше того, на сайті саду написано, що можна домовитися щоб прийти і познімати. Можна і весільну фотозйомку провести. Коротше, закрита частина вона не така вже й закрита. Цікаво, чи можна напроситися на ніч?

1. Я давно хотів потрапити до Верховини і цього року в мене випала чудова нагода — між двома карпатськими походами вихідного дня, щоб не повертатися додому і назад, я собі організував екскурсійну програму. Нещодавно я вже писав про Хуст, а наступний пунктом моєї подорожі стала гуцульська столиця Верховина.

Верховина

Раніше я думав, що мені потрібен світлий об'єктив із фіксованою фокусною відстанню на 35 чи на 50 міліметрів. Я би ним робив боке і дуже різкі знімки. Але для 16МП матриці із низькочастотним фільтром у моїй фотокамері цілком вистачає різкості тої оптики, що я маю. А художні фото мені якось не зайшли. І тут я взяв у представництва Nikon одне особливе скло.

Nikkor 10-24

1. Сьогодні у випуску: ввічливі зелені чоловічки ціляться один в одного, фотограф цілиться у ввічливих зелених чоловічків, всі щасливі та задоволені.

Страйкбол

Мова піде про страйкбол (забугорна назва — ейрсофт) — командна гра, в якій учасники поціляють один в одного пластиковими кульками із предметів, схожих на вогнепальну зброю. Але це не пейнтбол і фарби тут немає. Я розкажу трохи про організацію, спорядження та процес гри.

Із Усть-Чорної я планував висунутися у Верховину, а по дорозі зробити гак і заскочити в Хуст: подивитися на руїни замку та чеський квартал. По карті гак зовсім невеликий, проте в дійсності зіграв фактор карпатського кілометра — їхати виявилося досить довго.

Хуст

Благо із Усть-Чорної перша маршрутка йде дуже-дуже рано — о третій ночі. Поспати в дорозі, ясна справа, не вийшло, бо сільська дорога в дуже плачевному стані. Утім в шість ранку я вже був у Хусті. Здавши свій рюкзак до камеру схову, пішов бродити по місту.

Продовжую свою розмову про каяки. Я вже писав, що хочу собі купити якийсь, проте поки не знаю який. І хочу перепробувати чим побільше, щоб знати, що мені підійде найкраще. Цього разу таку можливість запропонував український виробник надувних каяків ZelGear, організувавши тест-драйв своєї продукції.

ZelGear

Відразу скажу, що це не ті м'які надуваси, плавучі дивани, якими я сплавлявся по Росі — у ZelGear продукція класом вище, але і ціна кусачіша. Тож давайте спробуємо. Продукція поділена на декілька лінійок різних за призначенням. У всі показані моделі я сідав. Фото робилися на телефон у гермочохлі, тому якість не дуже, вибачайте. Я ось думаю про придбання екшн-камери.

В Холодному Яру я вже був і про нього писав — про Мотронинський монастир, озеро коло нього, село Буда і дуб Залізняка. Тому цього разу розповідь лише про підсніжники, що там ростуть.

Фотограф підсніжників

Взагалі, сніжний березень цього року має свої переваги — на жіночий день я не бачив торгашів із першоцвітами. І я їх уже колись знімав під Ставищем — але там їх було куди менше.

До Полтави я хотів потрапити давно. Перші згадки про це місто в моєму затишному датуються здається іще 2013 роком. І першою причиною відвідати це місто є музей важкої бомбардувальної авіації. Звісно, в місті є чимало цікавої архітектури, врешті можна просто поїсти полтавських галушок (що я теж робив), але першою причиною було бажання подивитися і помацати вундервафлі, призначені для привнесення світлого комуністичного майбутнього в інші країни.

Відвідати Полтаву мені допомогла Укрзалізниця, запустивши потяг Ковель—Харків, що йде без пересадок від мене до них і назад.

Головне фото

Музей є філіалом київського авіамузею. Але, що цікаво, літаки перебувають на балансі в Міністерства освіти, яке спочатку хотіло саме робити музей. Коштує задоволення недешево — 40 гривень за внутрішню експозицію, 50 за відвідування відкритої стоянки, ще 50 за те, щоб залізти всередину самих цікавих експонатів. Та й літаків тут значно менше, ніж у Києві.

Але через невеликий наплив відвідувачів в музеї немає відгороджених місць. Ви можете сідати у всі крісла, лише просять нічого не зачіпати. За вами не стоїть черга охочих і ви можете сидіти в літаку дуже довго, вивчаючи всі прилади. Часто — взагалі на самоті.

Увага! Даний матеріал не є оглядом літаків, він написаний як відгук про музей. Я не є активним авіаційним фанатом, тому багатьох деталей можу не знати.

Сторінки