Туристичний елементаль

В цьому випуску я розкажу про те, як я готую бограч — простий рецепт та деякі нюанси.

Після того, як я декілька разів пригощав ним друзів, у мене стали просити рецепт. Але скинути якесь одне чи пару посилань я не можу, бо перед тим, як готувати, вивчив багато джерел — як текстових, так і відео. Також я консультувався із різними людьми

Власних фотографій не маю, так як під час готування ніколи було толком знімати, тож фото для ілюстрації попросив у Богдана Калініна.

Застереження до статті

Я не є крутим кулінаром і, тим паче, спеціалістом із закарпатської та угорської кухонь. Мій бограч не претендує на правильність та канонічність. Він однозначно кращий за те, що я пробував у мукачівському кафе і подобається моїм друзям. Утім, конструктивна критика та підказки приймаються.

Ви можете знайти складніші рецепти, наприклад на сайті Ігоря Меліки, але як по мені час приготування до 6-7 годин то занадто. Я готував до 4 годин.

Час підводити підсумки туристичного 2019 року. Він видався скромнішим за 2018, утім також є що згадати. Зокрема, набула розвитку тема водного туризму і я брав участь у п'яти водних походах. І закривав сезон аж у листопаді.

Кінець 2019 року в мене вийшов дуже млявим щодо туризму. На жаль, нічим хвалитися, та й з середини осені особливо не було часу на покататися. Тож я вирішив все таки вибратися в Карпати — ну хоч кудись, із друзями. Друзі не були в Татарові та околицях, я там був, тому все показував. Найбільш позитивним для мене в цій подорожі була наявність друзів сама по собі. Тож сьогодні у випуску невеличкий матрацний виїзд та прогулянка околицями Татарова.

Коли я вперше був у Гайвороні, то побачив цікаву гранітну вежу і згадав, що тут є цікаві будинки з граніту. Тому я зробив собі помітку іще раз сюди повернутися. Така нагода випала після відвідання Кармелюкового Поділля — вранці ми сіли на вузькоколійний поїзд від Жабокрички і мали задоволення майже дві години їхати в теплому ламповому вагоні Pafawag.

Про харківський музей історії Південної залізниці мало що розказують — я думав, що там немає чого й дивитися. Проте знаходиться він дуже близько від залізничного вокзалу, а в мене до поїзда лишався час, тож я вирішив відвідати цей музей.

Дивитися тут є що — експозиція значно багатша за той музей, що тулиться за 14 платформою Київ-Пасажирського. Більше того, вхід безкоштовний. Але, на відміну від київського музею, тут не можна залазити всередину експонатів. Декілька вагонів відкривають під час екскурсії, але на неї вже не було часу до закриття музею.

Донедавна самою східною точкою, відвіданою мною, була річка Самара, тепер географія моїх подорожей розширилася трохи далі. До Харкова я хотів понаїхати давно і нарешті це сталося.

В місті я був два дні, відвідав більшість із запланованих точок, хоча якщо відвідувати музеї, то можна зробити програму і на три дні — дивитися тут є що. Відвідані локації знаходяться переважно в центрі міста і їх можна обійти пішки, хоча є декілька, куди треба під'їхати.

Я звик до того, що у нас колядування на Різдво — це дитяча забавка. Сьомого січня, вранці менші, увечері старші — ходять групами по хатах і колядують. Хтось не заморочуються, вивчає примітивну колядку колядую-колядую, я горілку носом чую і йде збирати лут¹. Інші ставляться до процесу серйозніше: вивчають красиві вірші та споряджаються зіркою і костюмами — таких приємно приймати. Але цього разу я розкажу вам про дорослих людей, які ставляться до коляди дуже серйозно.

Час підводити підсумки туристичного 2018 року. Рік, що став закінченням однієї епохи та початком другої. Рік, що був справді туристичним: насиченим та цікавим. Коли є що пригадати та погортати фотографії. Подорожей було багато, подорожі були хороші. Великі та маленькі, далекі та близькі, у великій компанії та вдвох. 2018 рік був рекордним по їх кількості та тривалості — я здійснив 21 поїздку, провівши в мандрах півтора місяці. Це більше, ніж у 2016 та 2017 разом.

Невелике відео про сплав.

1. Якщо ви думаєте, що в жовтні на ZelGear я закривав сезон, то я теж так думав. Ми помилялися. Бо в листопаді я знову вийшов на воду, цього разу на Neris. Метою походу було познайомитися із Neris Expeditions та іще раз спробувати Neris Smart в рамках програми вибору байдарки. Ну і сплавитися, звісно.

А, взагалі, ця ідея мені спочатку здавалася божевільною — сплавлятися у листопаді на байдарках. Хоча, нічого неймовірного в цій забаві не виявилося. Сплавлялися ми річкою Самара, що впадає у Дніпро коло Дніпра. Але дещо вище за течією, коло Павлограда, тому Самарські плавні я не бачив.