Туристичний елементаль

Час підводити підсумки туристичного 2018 року. Рік, що став закінченням однієї епохи та початком другої. Рік, що був справді туристичним: насиченим та цікавим. Коли є що пригадати та погортати фотографії. Подорожей було багато, подорожі були хороші. Великі та маленькі, далекі та близькі, у великій компанії та вдвох. 2018 рік був рекордним по їх кількості та тривалості — я здійснив 21 поїздку, провівши в мандрах півтора місяці. Це більше, ніж у 2016 та 2017 разом.

І я готовий знову розділити з вами ту радість і ті емоції. Відкиньтеся на спинку крісла © та відчуйте дух свободи, свіжий вітер, тріск вогнища та булькання пива в келиху... .

Пиво. Мій туристичний рік почався з ним. Точніше із компанією, що його дуже любить я зустрічав Новий рік в Колочаві.

Взагалі, Новий рік в Карпатах нічим не відрізняється від такого у нас: ті-ж ялинка, петарди та бухло. Тобто, взагалі не цікавий. Значно цікавішим є Різдво. І не на бойківщині, а в гуцулів — і ця тема скоро прозвучить на сторінках мого затишного. А поки що про Колочаву — там ми, по мірі можливостей, невисоко підіймалися в навколишні гори. Щоправда, відлига і мокрий сніг цьому не сприяли, тому хороших фотографій не так і багато.

Також я відвідав іще одну default-точку в Карпатах — озеро Синевир. Це те місце, де бігають натовпи туристів і не цікаво, але один раз варто побачити — як і Говерлу. Також ми зазирнули в центр реабілітації бурого ведмедя, де я зробив одну із кращих фотографій за рік. Але, на жаль, вона не увійшла до календаря, бо шнобель незакомплексованої та працелюбної тварюки © знаходиться надто близько до краю знімка і був би закритий пружиною.

Після Колочави було Мукачеве, де ми побродили по Паланку. Я там був іще в 1999 року, але з тих пір мало що пам’ятаю. Взагалі, замок, не зважаючи на натовпи туристів, досить цікавий і якщо йому приділити багато часу, дасть цікаві ракурси для фото. Планів повернутися поки немає, але невелике бажання напроситися на ніч є.

В минулі роки багато подорожей не відбулося через різні несприятливі обставини — то не зібралася компанія, то я сам обламувався. Але цього року спрацювала потужна антиобломна магія і врятувала декілька безнадійно втрачених поїздок. Одна із них — подорож до конотопських зубрів. Коли в Добре Поїхали не знайшлося охочих, Сергій Панченко назбирав народу у себе і ми таки завітали туди. Зубрів бачили, але вони не підпускають близько. Туди треба заселятися на кілька днів, маскуватися коло годівниць і тоді можна зняти щось краще. А ось групка козуль вискочила перед нами в слушний момент, коли фотокамера була в моїх руках, а не в кофрі.

Взагалі, поїздка на любителя, адже не кожному сподобається пів дня лазити по лісі щоб може щось там побачити вдалині між деревами. Хоча, я таке люблю.

Наступні декілька поїздок трапилися з рекордним інтервалом у два тижні. В Сухолуччі вам не треба вистежувати диких тварин, вони самі вистежать вас і відберуть усе смачне. І якщо баранчик та олень адекватні та скромні, то годувати коней не слід, бо вони дуже нахабні.

Взагалі, я думав повернутися до Сухолуччя пізніше, але, в принципі, там нічого особливого — елітне мисливське господарство з хонкою та мангалами.

І знову про потужну антиобломну магію. Коли через погоду та облом у друзів, відпала спільна подорож по замках львівщини, я поїхав до Умані. Міг і сам, але намалювалася компанія брата, то й добре. В Умані я дивився не на Софіївку, в якій був чотири рази, а архітектурні пам’ятки міста — і їх там багато, а ще там є доступне для відвідання підземелля.

Цю статтю помітили місцеві і репостили у своїх пабліках, нагнавши чимало народу у мій скромний туристичний журнальчик.

І через два тижні я самостійно покотив до Полтави в компанії товариша із першого фото. Я туди давно хотів потрапити: в першу чергу до авіамузею. Там недешево, але це компенсується малою кількістю відвідувачів і можливістю сідати у всі крісла і вивчати кабіни досхочу.

Коли я поділився своєю радістю, в коментарі прийшов Ярко, вихваляючись тим, якого гарного гіда вони мали в Полтаві і як багато він їм розказав. А ми самі по собі багато упустили. З одного боку він правий, а з іншого — я виніс безцінний досвід самостійних подорожей, чого не отримаєш в туристичному автобусі.

Полтавою та Уманню закінчилася велика епоха в житті мого затишного журнальчика — я зробив останні огляди електронних пристроїв. Це були флагман Olympus OM-D E-M1 Mark II та ширококутне скло Nikkor 10-18mm, яким було дуже добре знімати кабіни літаків.

Через два тижні в мене знову подорож, цього разу в туристичному автобусі. Холодний Яр я вже колись відвідував, мене більше цікавили знамениті первоцвіти, що там зростають. Їх кількість мене дуже вразила, проти урочищ Ревуха та Дубина їх там просто неймовірно багато.

Квітень у мене випав із туристичного розкладу, проте в травні я відновив свої подорожі. Потужна антиобломна магія скінчилася, я не поїхав по замках львівщини з друзями, також не відвідав Бакоту. Натомість поїхав сплавлятися на рівненщину. Річка Корчик довела, що цікавий сплав це не лише рівномірне веслування, а й долання різноманітних перешкод на шляху.

На другий день річка Случ додала до переліку задоволень веселі пороги та неймовірні краєвиди, прозвані в туристичних колах Надслучанська Швейцарія.

Мої подорожі були не лише великими та епічними, а й маленькими. Та, попри це, теж цікавими. Приміром, екскурсія до закритої наукової частини ботанічного саду Фоміна — він цікавий перш за все своєю колекцією рослин та незатоптаними видами для фотографування.

В травні почалася нова епоха в моєму туризмі — каякінг. Тобто, вперше сів у байдарку я іще в 2014 році, проте катався два-три рази на рік, оскільки не мав власного човна. А цього разу добрий друг із першого фото дав на довго стареньку Таймень 3 і з травня по липень я з друзями катався на ній по кілька разів на тиждень.

Тоді я відкрив для себе Рось в районі Білої Церкви. Хоч я її бачив із берега, із води вона по особливому цікава. Так і катався від центру міста до греблі в Глибічці і назад.

Тоді я задумався про те, щоб обрати собі байдарку. Звісно, найкращими за ходовими якостями є жорсткі каяки, проте для їх можна транспортувати лише власним автомобілем. Тому я почав розглядати каркасні, надувні та гібридні варіанти. Класичні надувасики мене не влаштували, але я познайомився із Neris та ZelGear, чия продукція для мене виявилася оптимальною.

Іще цього року мене хотіли покусати страйкболісти. Навіть дали потриматися за приводи та амуніцію. Але ціна на це все виявилася непоганим антидотом і страйкболістом я не став. Утім, мав змогу познайомитися із цим хобі ізсередини, це був цікавий досвід.

Ні, недорогий страйкбольний привод я би собі купив. І сяку-таку амуніцію теж. Але тоді не лишиться грошей на байдарку. А я її хочу собі найбільше. Цього року я знову взяв участь у Поліській регаті. Виграти не виграв, але час покращив. Міг би іще краще, якби потурбувався про нормальну байдарку. Так що доведеться брати участь наступного року знову.

Через тиждень я знову поїхав мандри, в Карпати. Знову в компанії друга із першого фото. Але цього разу я вирішив взяти організацію в свої руки і в мене вийшло. Я відвідав багато місць, зняв багато гарних фотографій, дві із яких навіть увійшли до календаря. В першу чергу це Свидовець із неймовірними краєвидами.

Звідти ми спустилися до Усть-Чорної, де зустрілися з Ярком і відсвяткували п’яту річницю покусання мене туристами. З Усть-Чорної я зазирнув до Хуста — давно хотів побачити їх замок.

І тут відбулося те, що навряд чи побачиш в організованому турі. Я виїхав із Усть-Чорної посеред дощової ночі, прибув до Хуста раннім похмурим дощовим ранком, закинув рюкзак до камери схову і почвалав до замкової гори. І коли я вийшов доверху, то отримав неймовірну нагороду за впертість та стійкість до обломів. Вітер розірвав хмарну ковдру, сонце визирнуло із за горизонту і я зняв неймовірні краєвиди свіжого ранкового Хуста.

Мою статтю про Хуст помітили місцеві і в фейсбучику ображалися, що я назвав їх замок руїнами. Але помітно підкрутили статистику відвідання мого невеликого сайту.

Також я там дивився чеський квартал, але довго не затримувався і попрямував до Верховини. Верховинський район зберіг найбільше автентики цього краю. І, серед іншого, він славиться відродженими різдвяними традиціями. Там вище я писав про нецікавий Новий рік з ялинкою, петардами та бухлом. Тож я хотів розвідати тему можливості приїхати сюди на Різдво. Заодно покатався на рафті по Чорному Черемошу, тепер хочу туди ж на байдарці. Коротше, сюди я повернуся однозначно.

Після Верховини підтягнулися іще друзі і у нас був легкий похід до Явірника із посиденьками коло вогнища на полонині.

Потім була спонтанна подорож Рівненщиною, яка за насиченістю та кількістю побаченого здатна тягатися із організованим комерційним туром. В компанії активної туристки ми за два дні відвідали Дубно, Тараканів, декілька цікавих місць в Рівному, Клевань і Олику. І якщо Дубенський замок видався попсовеньким, то Тараканівський форт вразив поєднанням цегли та зелені.

Із відвіданих місць в Рівному найкращим видався зоопарк із просторими вольєрами, оглядовими майданчиками та гарною інфраструктурою.

Клевань варто відвідати тільки із за того, що вона проста в логістиці і пропонує декілька цікавих об’єктів. Тунель кохання, Клеванський замок та собор безперечно заслуговують уваги.

Дуже цікавим об’єктом на нашому шляху виявився Олицький замок. Він маловідомий, але не поруйнований, бо там зараз психлікарня. Через це наше знайомство із архітектурною пам’яткою обмежилося зовнішнім оглядом та двориком.

Наступна подорож відбулася зі мною зненацька. В суботу я сидів на конференції, як до мене зателефонували. В неділю увечері я вже застрибував в автобус і їхав до Гайворона. Там для групи іноземних туристів запустили вузькоколійний паровоз. На жаль, прокататися на ньому я не встиг, бо поки вирішили всі технічні негаразди, мусив уже їхати. Але хоч побачив із близька.

Наступна подорож була досить попсовою, але так як нас везли від роботи, я приєднався. Замок Радомисль насправді не замок, а промислове приміщення в саме цікаве там для мене — папірня. Сам би я туди не поїхав.

Далі я потрапив в рай для фотографа. Це був дводенний організований тур по парках Чернігівської області. Сокиринці порадували скромним, але відмінним гідом.

В Тростянці гід теж навіть нічого, але, якщо чесно, екскурсія там ні до чого. Там треба просто гуляти і насолоджуватися краєвидами, тим більше восени та при гарній погоді.

Але саме круто було в Качанівці. Ми там заночували і я мав багато часу щоб фотографувати парк та палац у вечірньому, нічному та ранковому світлі. Тут я також зробив фото для календаря.

Тим часом мій каякінг не завершився. Я взяв на тест ZelGear Alpha-Z і спробував осінній сплав. Без комарів та натовпів відпочивальників по берегах — в цьому є сенс. І так, тепер замість ноутбуків я оглядав туристичне спорядження. Може навесні продовжу.

Осінь в розпалі, а туристичний сезон триває. Цього року я знов відвідав Трахтемирів і навіть приніс трохи користі — взяв участь у прибиранні сміття. І в посиденьках коло вогню.

Раз спробувавши осінній каякінг я не зміг зупинитися і пристав до Neris Expeditions і сплавився в листопаді по Самарі. Власне, я більше хотів познайомитися із цією командою та спробувати їх Smart, який також розглядаю як варіант.

І на цьому, я думав, що мій сезон подорожів закінчився, але ні. Я познайомився із новою туристичною компанією і для проби прогулявся з ними зимовим лісом коло Конча-Заспи із приготуванням та поїданням борщу й іменинного торта. Сподіваюся на спільні поїздки в наступному році.

Я вже думав строчити підсумковий допис, але зненацька виграв подорож в конкурсі фотографій. І поїхав закривати сезон в парки природи Беремицьке. Символом парку є польскі коники, які типу тарпани. Але вони мені не сподобалися, натомість найкращим на світлині вийшов кінь в пальто Тьяго Тучович, породи аргентинська фалабелла. Зазначу, що Беремицьке значно цікавіший для відвідання за Сухолуччя, бо він на це розрахований, тому треба повернутися і пригостити Тьяго морквою.

Ну і закінчимо підсумовувати зовсім не подорожжю, а туристичною вечіркою, де ми подивилися гарні фотографії, обговорили плани та наміри на наступний рік, попили гарного вина. Почав рік пивом, закінчив вином.

Туристичний 2018 рік вийшов дуже вдалим. І мені буде важко це повторити, перш за все з фінансового боку. Раніше я планував закордонний туризм, але поки він відкладається в довгу шухляду. І такої кількості подорожей я навряд чи видам у 2019 році, але постараюся компенсувати це ексклюзивністю. Перші квитки вже куплено, чекайте на цікаві випуски в січні. Іще анонсую збільшену кількість водного туризму. Я вже намітив декілька бажаних річок для сплавів.

А ще нагадую, що геть увесь мій туризм помістився на мапі, там зручно шукати цікаві точки, до кожної з них є посилання на відповідний випуск.

І на цьому я прощаюся з вами до нового року, зичу вам сильної антиобломної магії і, традиційно, не перемикайтеся.